«Педагогічні умови організації процесу навчання обдарованих дітей у системі початкової ланки освіти» (ID:756469)

ВСТУП Дуже часто в лексиконі вчителів та педагогів звучить термін «обдарованість». Що ж розуміють учені та практики під цим поняттям? Єдиного визначення поняття обдарованості в літературі немає. Як правило, обдарованість визначається за допомогою наступних параметрів: видатні здібності, потенційні можливості в досягненні високих результатів і вже продемонстровані результати в одній чи більше галузях; феноменологічні прояви. Обдаровані діти - цілий світ, особливий світ дитинства.Уявіть, що у вас у 1 класі з’явилася дитина, яка мислить категоріями, не властивими дітям її віку, замість того щоб бути «чомучкою», задавати безліч «дитячих» питань, вона хоче говорити з вами про «дорослі» речі і на «дорослі» теми, наприклад Чому людина завдає шкоди природі?, Що таке життя?, Чому людина буває нещасливою? і т.д. Або, інший варіант: дитина читає книги, не призначені для дітей даного віку, пише «дорослі», глибокі, серйозні вірші. Або дитина занадто посидюча, відповідальна, захоплена якимось одним заняттям протягом довгого часу, не грає з однолітками, їй з ними нудно, вона тягнеться до дітей старшого віку. Або, як варіант, ви помічаєте, що дитина дуже добре, успішно робить щось (грає на музичному інструменті, малює, вирішує складні математичні завдання), але приділяє мало уваги або не приділяє зовсім, наприклад, рухливим іграм, лялькам, машинкам (іграшкам взагалі). Іншими словами, ви розумієте, що у вас в класі з’явилася дитина не така, як усі, незвичайна, особлива - обдарована. На перший погляд вчитель повинен переживати почуття небувалої радості, що у нього в класі навчається обдарована дитина, маленький геній, філософ, математик, художник ... Практика показує, що у вчителя виникає багато запитань: Як поводитися з такою дитиною: як з малюком, як з рівним, як з генієм? Чи потрібно, щоб він усвідомлював свою винятковість, особливість, несхожість на однолітків і яке відношення має виробити дитина до своєї обдарованості? Як бути, коли з-за надмірної захопленості чимось одним малюк не отримує всебічного розвитку, вчиться погано або з усіх предметів, або успішним тільки в тих, до яких виявляє особливий інтерес? Як дитина сприйматиме однолітків, не почне ставити себе "над ними", вище за них? Як сприймуть його старші діти, до яких він потягнеться? Як складуться відносини обдарованої дитини в колективі? Чи повинен дитина знати і розуміти, що його обдарованість з роками може зникнути, згладитися, і він стане "звичайним", "як усі" ? На більшість цих питань психологи вже дали хай не однозначні, але все ж відповіді. Відомо, наприклад, що обдарована дитина в тій чи іншій мірі приречена на самотність, бо, як ми вже відзначили, з ровесниками вона не прагне підтримувати відносини, а старші діти її всерйоз не сприймають. Та й дорослі ставляться до неї неоднозначно: вони губляться в здогадах - як відповісти на "недитяче" питання, якими словами, чи доступна ця інформація маленькій людині ... Також відомо, що підліткові або молодій людині, яка втратила незвичайні здібності, буває настільки важко, навіть неможливо жити в світі "таких як всі", що вона або зводить рахунки з життям, або закінчує життя в полоні безробіття, алкогольної, наркотичної або іншій залежності. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що дослідженню проблеми обдарованості надається належна увага, зокрема таким її аспектам як проблема індивідуальних відмінностей (Б. Ананьєв, Л. Виготський, С. Рубінштейн, Б. Теплов та ін.); визначення підходів до розуміння психологічних основ та структури обдарованості (Дж. Гілфорд, Ж. Піаже, В. Сиервальд, К. Перлет, Б. Скіннер, К. Тейлор, К. Хеллер, Г. Холл, Р. Уайт, Л. Венгер, Н. Лейтес, О. Матюшкін, В. Моляко, А. Петровський, К. Платонов, С. Рубінштейн, Т. Сущенко, Антонова О.Є ; психологічні концепції інтелекту і творчості (Дж. Гілфорд, Р. Стернберг, М. Смульсон, Д. Ушаков, К. Хеллер та інші); розвиток інтелектуального і творчого потенціалу особистості (Д. Богоявленська, В. Дружинін, С. Максименко, О. Матюшкін, В. Моляко, Я. Пономарьов, С. Сисоєва, О. Кульчицька та інші); виділення сфер та видів обдарованості (С. Гончаренко, Г. Бурменська, Ю. Гільбух, М. Гнатко, В. Слуцький та інші); розвиток обдарованості на різних вікових етапах (А. Брушлінський, В. Давидов, Д. Ельконін, Н. Лейтес, О. Кульчицька, В. Паламарчук, В. Штерн та ін.); питання виявлення і розвитку обдарованості учнів (Г. Айзенк, В. Крутецький, О. Кульчицька, Б. Тєплов, Є. Щебланова та інші). Дуже часто розвиток обдарованих дітей пов'язують із раннім (уже в дошкільному віці) виявленням відповідних ознак. Проте інтелектуальною обдарованістю, талантом до наук можуть характеризуватися й ті, хто в шкільні роки їх не виявляв. Чому ж таке трапляється? Можливі різні причини. По-перше, педагоги і психологи ще недостатньою мірою вміють розпізнавати ознаки обдарованості. По-друге, здібності можуть бути пробуджені за умови вдалого індивідуального підходу та сприятливих обставин. Трапляються випадки, коли обдарованість учня спалахує з приходом до школи нового вчителя і згасає відразу після його звільнення. По-третє, обдарованість нерідко виявляється на більш пізніх вікових етапах, що може бути й генетично зумовлено. Творчий, інтелектуальний потенціал людей є рушієм прогресу суспільства, тому обдарованість необхідно своєчасно виявити і розвивати. Дослідники стверджують, що багато надзвичайно обдарованих людей не реалізували своїх можливостей через несприятливе виховання в дитинстві. Нерідко інтелектуально обдарована дитина не знаходить розуміння ні педагогів, ні однолітків.   Вивчення виявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на інтелектуальні здібності. Дослідження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись на коефіцієнт інтелекту “IQ” (ай-кью) як довгостроковий показник інтелектуальної діяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають обдарованості. Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності. Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини. Слід розрізняти також обдарованість і прискорення темпів розвитку дитини, яке може виявитися тимчасовим. Така “талановитість” швидко згасає, оскільки відсутній прояв творчого компонента або його розвиток був несвоєчасним. Іноді дитина є носієм “прихованої обдарованості” (відсутність яскраво виражених ознак талановитості), що може бути спричинене негативним ставленням дорослих до успіхів дитини або її побоюванням бути неправильно зрозумілою. Тому в дошкільному дитинстві складно спрогнозувати талановитість, оскільки ознаки обдарованості можуть насправді бути ознаками швидкого темпу розвитку дитини.   Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, чутливі до ситуації спілкування, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо), легко вступають у контакт з однолітками, прагнуть до лідерства у спільній діяльності. Обдаровані діти частіше за своїх однолітків обирають роль Дорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми. Не уникають вони відповідальності, пред'являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей. Отож , зважаючи на актуальність даної проблеми ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Педагогічні умови організації процесу навчання обдарованих дітей у системі початкової ланки освіти». Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та практично перевірити педагогічні умови організації процесу навчання дітей засобами індивідуалізації та диференціації . Відповідно до мети було визначено завдання дослідження: 1. Проаналізувати та теоретично обґрунтувати проблему обдарованості дітей молодшого шкільного віку. 2. Провести діагностику обдарованості молодших школярів . 3. Теоретично обґрунтувати педагогічні умови організації процесу навчання обдарованих дітей початкової школи . 4. Експериментально перевірити педагогічні умови організації процесу навчання дітей засобами індивідуалізації та диференціації Об’єкт дослідження: процес навчання обдарованих дітей. Предмет дослідження: педагогічні умови організації процесу навчання обдарованих дітей у системі початкової ланки освіти. Методи дослідження: Теоретичні : аналіз та синтез узагальнення ,індукція та дедукція. Емпіричні:тестування ,анкетування. Математичні: вимірювання . Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків, викладена на сторінках друкованого тексту. Гіпотеза. Використання індивідуалізованого підходу на уроках та в позаурочний час підвищить рівень сформованості мотиваційної сфери обдарованих дітей.