0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Економічні ресурси та фактори виробництва (ID:600913)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Політекономія
Сторінок: 38
Рік виконання: 2016
Вартість: 1000
Купити цю роботу
Зміст
ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ РЕСУРСІВ ТА ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА 5 1.1. Суть та види економічних ресурсів 5 2.2. Економічна сутність та класифікація факторів виробництва 8 РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ 13 2.1.Обмеженість економічних потреб та економічних ресурсів 13 2.2. Видобуток ресурсів 18 2.3. Відтворення ресурсів 22 РОЗДІЛ 3. АЛЬТЕРНАТИВНА ВАРТІСТЬ ТА ПРОБЛЕМА ЕКОНОМІЧНОГО ВИБОРУ В УКРАЇНІ 25 3.1. Необхідність вибору як наслідок обмеженості ресурсів 25 3.2. Межа виробничих можливостей 27 ВИСНОВКИ 32 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 35 ДОДАТКИ 38
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
Визначаючи капітал як чинник виробництва, економісти ототожнюють капітал із засобами виробництва. Історично родоначальниками такого трактування виступали класики політичної економії: А. Сміт розглядав капітал як накопичену і упредметнену працю, Д. Рікардо вважав, що капітал – це засоби виробництва. Фізіократи у Франції під капіталом розуміли землю. Серед відомих економістів XX в. підтримували цю концепцію У. Баумоль, А. Бліндер, Р. Дорнбуш і деякі інші. Але капітал пов’язаний і з його грошовою формою. Разом з тим капітал – це знання, навики людини, його енергія, використовувані у виробництві товарів і послуг. «Людський капітал» розглядається як джерело доходів [3]. Капітал – це час. Час – самостійний чинник, що створює дохід. А дохід – це винагорода за відмову від задоволення особистих потреб в теперішньому часі ради майбутнього. На думку Маркса, капітал – це складне поняття. Зовні він виступає в засобах виробництва (постійний капітал), в грошах (грошовий капітал), в людях (змінний капітал), в товарах (товарний капітал). Але матеріальні носії, перераховані вище, є капіталом не самі по собі, а є особливим виробничим відношенням. Тому капітал має декілька визначень: – капітал – це самозростаюча вартість, що створюється найманими робітниками; – капітал, як відзначав К. Маркс, – це не річ, а суспільне відношення, яке представлене в речі і додає цій речі специфічний суспільний характер. Погляди економістів на капітал різноманітні, але всі вони єдині в одному: капітал асоціюється із здатністю приносити дохід. Вслід за А. Смітом, С. Міллем і ін. розрізняють капітал основний і оборотний. В основі цієї відмінності лежить характер перенесення вартості речовинних чинників виробництва на готовий продукт або послугу. Капітал, матеріалізований в будівлях, спорудах, верстатах, функціонує у виробництві декілька років і свою вартість «переносить» на готовий продукт по частинах у вигляді амортизаційних відрахувань. Це основний капітал [7]. Інша частина капіталу, що включає сировину, матеріали, енергетичні ресурси, витрачається повністю за один виробничий цикл, утілюючись у вироблюваній продукції. Ця частина капіталу називається оборотним капіталом. Гроші, витрачені на оборотний капітал, повертаються до підприємця після реалізації продукції. Постійне перенесення вартості основного капіталу у міру його зносу на вироблену продукцію і використовування цієї вартості для подальшого відтворення основного капіталу називається амортизацією. Амортизація характеризує процеси, пов’язані з фізичним і моральним зносом устаткування. Фізичний знос основного капіталу виражається в поступовій втраті їм своїх споживацьких властивостей. Моральний знос викликається технічним прогресом і означає зменшення вартості використовуваних засобів виробництва залежно від ступеня втрати їх споживацьких властивостей. Праця як чинник виробництва представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, направленою на виготовлення благ і надання послуг. Час, протягом якого людина трудиться, називається робочим днем. Тривалість його – величина хоча і мінлива, але має певні межі. Максимальна тривалість робочого дня визначається фізичними, моральними і соціальними чинниками; – по-перше, людина не може працювати всі 24 години в добу, оскільки їй необхідний час для сну, відпочинку, отримання їжі, тобто для відновлення своєї здібності до праці; – по-друге, людині необхідне задоволення певних духовних і соціальних потреб [3].