Зразок роботи
Актуальність дослідження. У сучасній політичній науці немає однозначного тлумачення поняття «політичний протест». Так, в науковій літературі можна виділити три групи теоретичних моделей, які претендують на пояснення суспільних рухів та протестів. Найбільш поширеною є концепція колективної поведінки. Йдеться про відносно стихійну і неорганізовану поведінку людей, що реагують на невизначену або загрозливу ситуацію. Серед теорій колективної поведінки: теорія зараження Г. Лебона, теорія конвергенції Г. Олпорта, суть якої полягає в тому, що учасники спільних соціальних акцій збираються і діють відповідно до вже існуючих схильностей, а колективна поведінка розглядається як наслідок повсякденного життя, але не впливу натовпу; теорія виникнення норм В. Тернера, сенс якої полягає в поясненні колективної поведінки як результату, що приймається більшістю внаслідок освоєння норм, характерних для невеликої групи осіб. І нарешті, теорія зростаючих цінностей Н. Смелзер, яка пояснює колективну поведінку прагненням змінити панівні соціальні умови шляхом проходження послідовних етапів, починаючи зі зміни структурних факторів колективної поведінки, появи структурної напруженості і закінчуючи мобілізацією до дій і встановленням соціального контролю.
Головна особливість цих теорій полягає в тому, що, при всіх відмінностях між ними, колективна поведінка розглядається як щось особливе, нетипове, не повсякденне, а скоріше як екстраординарне. Кожна з цих теорій пояснює різні аспекти цієї «нетиповості». Прихильники теорії колективної поведінки ставлять поняття «протест» в один ряд з таким поняттям, як «натовп».
Інші автори, також розглядають протестний рух як одну з форм колективної поведінки, вважають, що протестна поведінка зумовлена соціальними умовами, а не психологічними факторами.
Відповідно до наступного підходу, який широко поширений в політичній науці, протест розглядається і класифікується як різновид політичної участі.
У сучасному світі протест і право на протест реалізується через рухи, тобто певну форму політичної участі. Останнім часом вони проявляють багато спільного й дедалі більше трансформуються в бік зростання комплексного характеру, незалежно від країни «походження». Народжені наприкінці 80¬х років минулого століття мирними «оксамитовими революціями» в країнах Центрально¬-Східної Європи, у першому десятилітті нинішнього століття в тому самому регіоні вони набули форм «кольорових революцій», що прокотились у країнах Центрально¬-Східної Європи (Югославія, 2000) та пострадянського простору (Грузія, Україна, Молдова, Узбекистан, Киргизстан, спроби повстань у Вірменії й Білорусі). У наступному десятилітті протестний рух виразно поширився в США та країнах Європи – Великій Британії, Болгарії, Греції, Іспанії. 2011 рік приніс так звану «арабську весну» (Туніс, Алжир, Ліван, Йорданія, Єгипет, Лівія, Марокко, Ліван, Бахрейн, Ємен тощо). На початку літа 2013¬го майже одночасно відбулися масштабні протестні акції в Бразилії та Туреччині. Останнім прикладом можна визначити Революцію Гідності, яка мала місце в Україні.
Якщо звернути увагу на ті протестні рухи, які сьогодні діють в Україні, ми можемо стверджувати, що у нашій державі ще немає масових громадських рухів, які могли б активно впливати на життя суспільства. Однак спостерігається активізація стихійних протестних рухів, направлених на вирішення конкретних господарських проблем, та рухів, які виступають проти якихось конкретних рішень влади – це сигнал для влади, на які проблеми варто направити свої зусилля.
Отже, дана робота ставить за мету розібратись в сучасному розумінні протестних рухів та виокремити певні особливості їх прояву в Україні та світі.
Про ступінь наукової розробки теми. Питанню сутності та специфіки протестних рухів, визначення цього поняття присвячені дослідження різних зарубіжних дослідників, таких як Г.Лебон, Н. Смелзнер, С. Тероу, Г. Олпорт, В. Мілбрайт, Р. Тернер, П. Штомка, Я. Щепанський тощо.
Щодо вітчизняних дослідників, то треба відмітити І. Галактіонову, Т. Ісакову, Т. Метьолову, Ю. Шведа, Костюшев В.В., Горьковенко В.В., В. Бабкіна, Н. Бабенко, М. Головатий, А. Колодій, П. Мартиненко, Ю. Шемшученко, Г. Почепцов, А. Ткачук та ін.
Однак, на нашу думку, проблема єдиного правильного розуміння сутності, особливостей сучасних протестних рухів та становлення нових протестних рухів України в умовах суспільно-політичних трансформацій все ще потребує більш детального дослідження і системного висвітлення.
Об’єктом дослідження є протестні рухи як сукупність масових неорганізованих активних політичних дій.
Предметом дослідження є особливості сучасних протестних рухів в демократичних країнах.
Метою кваліфікаційної роботи є з’ясуванні сутності, особливостей та різновидів протестних рухів в Україні та світі. Визначена мета передбачає вирішення наступних задач:
- визначити особливості реалізації права на протест в конституціях різних країн світу;
- виокремити різновиди сучасних протестних рухів та дослідити їх особливості;
- дослідити особливості сучасних протестних рухів в Україні.
Основними методами дослідження є:
- структурно-функціональний метод використовувався для типології і виокремлення різних типів сучасних протестних рухів;
- історичний метод застосовувався для розуміння етапів активізації протестних рухів в Україні;
- компаративний метод було застосовано для порівняння реалізації права на протест в конституціях різних країн світу;
- системний метод дозволив дослідити протестні рухи як елементи функціональної підсистеми політичної системи суспільства.
Структуру та обсяг кваліфікаційної роботи складають вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 72 сторінки. Список використаних джерел містить 76 джерел.
Магістр