Державне управління. Організаційно-правові форми виконавчої влади в Україні.Фактори впливу на прийняття управлінських рішень (ID:204350)

1. Державне управління як складне системне суспільне явище. 1.1. Співвідношення суспільства і держави Держава як управлінський інститут не є самодостатнім утворенням з автономним буттям. Вона є продуктом суспільства на певному етапі його розвитку, існує в суспільстві та утримується ним. У цьому контексті державу трактують як механізм суспільного самоврядування та розв’язання суспільних проблем, хоча далеко не завжди цей механізм працює в інтересах усього суспільства. У будь-якому випадку у співвідношенні суспільства та держави саме суспільство є первинним і більш загальним утворенням, тому уявлення про нього є вкрай важливим для розуміння місці та ролі в ньому державного управління. Суспільство – це сукупність людей, об’єднаних конкретними інтересами, потребами, система зв’язків і взаємин, що складалися між людьми в процесі практичної діяльності та суспільного життя. Основною важливою ознакою суспільства є територія, на якій консолідуються суспільні зв’язки. Також важливою ознакою суспільства є здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків. Сучасному етапу властиве некласичне розуміння суспільства, для якого характерне співіснування найрізноманітніших підходів до його вивчення. Виходячи з цього на сьогодні суспільство розглядається як всеохопна система, що окреслюється граничними умовами соціальності як смислової комунікації, а в просторовому вимірі постає як «світове», «планетарне» явище. Основними формами організації й упорядкування сучасного суспільства виступають держава та громадянське суспільство. Якщо держава є універсальною політичною формою організації суспільства, що характеризується наявністю багаторівневої, переважно ієрархічної системи органів державної влади, то громадянське суспільство – це інтегроване позначення всієї сукупності існуючих у суспільстві відносин, які не є держано-політичними, такого боку життєдіяльності суспільства та окремих 1.2. Поняття суспільного управління Будь-якому суспільству притаманне таке явище, як управління. Воно має місце в усіх суспільствах, у всіх сферах життєдіяльності людей, у всі часи людської цивілізації. Чим масштабнішою є спільність людей, які взаємодіють між собою, тим більшою є потреба в управлінні, що в науці дістало назву суспільного (соціального) управління, що тлумачиться як вплив на суспільство у цілому, або його окремі ланки для того, щоб забезпечити збереження їх якісної специфіки, їх нормальне функціонування, удосконалення й розвиток, успішний рух до заданої мети. 1.1. Інститути суспільного управління Управлінські інститути є різновидом суспільних (соціальних) інситутів, під якими розуміються форми організації (держава, право, політичні партії, збройні сили, церква, школа, родина, мораль) та засоби здійснення спільної діяльності людей, які забезпечують стабільне функціонування суспільних відносин. За допомогою соцыальних норм, правил, принципів і санкцій, що регулюють різні сфери суспільної діяльності, суспільні інститути виконують організаційні, регулятивні, управлінські та виховні функції в суспільстві. Згідно з цим інститути суспільного управління – це стійки форми організації та механізми взаємодії суб’єктів такого управління. Вони є результатами певної конкретно-історичної комбінації інститутів держави й інститутів громадянського суспільства як основних суб’єктів суспільного управління. 1.4. Принципи формування інститутів суспільного управління Формування інститутів суспільного управління має грунтуватися на таких принципах: 1. Принцип єдності суспільних, інституціональних і особистих змін. Образно кажучи, будь-яка реальна зміна будь-якого інституту приводить як до зміни суспільства, так і до зміни людини. Також і зміна, що відбувається на особистому рівні, так або інакше буде інституціоналізуватися в нові інститути суспільства. 1.5. Інституційна структура суспільного управління Після ініціювання управлінням інституціональної зміни реальна зміна неможлива без явної або латентної підтримки широких народних мас. Підсумовуючи викладене, до загальної інституційної структури суспільного управління в сучасних умовах можна включити: 1.6. Державне управління як вид суспільного управління Як бачимо, поряд з органами державної влади у суспільному управлінні тією чи іншою мірою бере участь низка інших суспільних інститутів, що дає змогу виділити відповідні види суспільного управління. Головним із них виступає державне управління, з яким тісно пов’язане місцеве самоврядування, що здійснюється системою відповідних органів. 1.7. Суспільне призначення державного управління Суспільне призначення державного управління можна розкрити через комплекс завдань: 1.8. Людський розвиток як основа цілепокладання у державному управлінні Виходячи з цього однією з основ цілепокладання в державному управлінні може бути, наприклад, відомий Індекс людського розвитку, що прийнятий ООН та з 2010 р. об’єднує в числовому вираженні такі показники: 1.9. Роль державно-громадської взаємодії у державному управлінні Винятково важлива роль у сучасній світовій управлінській практиці відводиться взаємодії органів державної влади та інститутів громалянського суспільства. Ідеологія такої взаємодії базується на тому, що найкращі результати на шляху прогресивного суспільного розвитку можуть бути досягнуті тоді, коли зазначені суб’єкти співпрацюють між собою як партнери. Взаємодія органів державної влади із суспільними інститутами повинна здійснюватись на засадах відкритості та прозорості. 1.10. Відкрите урядування як нова концепція державно-громадської взаємодії На сьогодні теоретичні й практичні напрацювання щодо взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства багато в чому інтегрувалися в нову управлінську концепцію, що отримала назву «відкритого урядування». 2. Організаційно-правові форми виконавчої влади в Україні Форми діяльності центральних органів виконавчої влади поділяються на правові, організаційні та матеріально-технічні. До правових форм слід віднести нормотворчу, правозастосовну, установчу та контрольну форми діяльності. Нормотворча форма діяльності реалізується шляхом ординарного, законопроектного та спеціального провадження. У межах ординарного провадження здійснюється видання керівником центрального органу виконавчої влади наказів, затвердження положень, інструкцій, правил та інших документів нормативно-правового характеру. Законопроектне провадження передбачає діяльність щодо розробки проектів законів України. Розробка проектів урядових і президентських актів та їх внесення на розгляд Кабінету Міністрів у встановленому порядку виокремлюється у спеціальне провадження. Правозастосовна форма являє собою діяльність з реалізації нормативних приписів шляхом видання наказів індивідуального право- наділяючого або правоохоронного характеру, доручень організаційно- розпорядчого характеру, надання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення певного виду діяльності фізичним і юридичним особам, реєстрації актів, прав, об’єктів тощо. 3. Фактори впливу на прийняття управлінських рішень Оскільки організації є складними системами, рішення приймаються людьми, то існує цілий ряд факторів, що впливають на прийняття рішень. До них належать: особисті оцінки керівника, середовище прийняття рішень, інформаційні обмеження, психологічні обмеження, негативні наслідки, взаємозалежність рішень та інші. Розглянемо їх дещо конкретніше.