Зразок роботи
Історично громадянське суспільство з’явилося на зміну традиційному, тобто станово-кастовому. При становому устрої держава майже співпадала з заможними класами і була відокремлена від основної маси населення. У традиційних суспільствах Стародавнього світу і Середніх віків соціальна нерівність, станова ієрархія виражалися і закріплювалися в праві: панівна соціальна група була організована в державу, підтримувала станові кордону і охороняла привілеї вищих станів, від імені яких і здійснювалася влада. В станових суспільствах держава регламентувала багато сторін економічного, господарського, побутового, релігійного, духовного життя. Однак феодальна станова система була досить близькою природі громадянського суспільства. Незважаючи на те, що політичним виразом середньовічного способу виробництва були привілеї, нерівне для кожного з феодальних станів право, становий соціальний порядок дозволяв суспільству зберігати певну незалежність від держави.
На зміну вертикальним феодальним структурам, відкрито виражаючи і закріплюючи соціальну нерівність, прийшли переважно горизонтальні (мережеві) невласного зв'язку, засновані на юридичній рівності і договірних засадах вільних особистостей. Громадянське суспільство по суті своїй буржуазне. Його основою є юридично вільний індивід. Відокремлення громадянського суспільства від держави відбувалося в процесі ліквідації станової нерівності та роздержавлення суспільних відносин.
Розпочався цей процес завдяки формуванню представницької держави, що виступає від імені всього суспільства. Задля цього потребувалося визнання законодавством юридичної рівності людей на основі надання їм прав та свобод. Заміна станової нерівності загальною юридичною рівністю встановила якісно новий соціальний стан особистості. З цього часу індивіди, незалежно від їхнього соціального походження і майнового стану, були визнані рівними і повноправними учасниками суспільного життя, наділеними свободою волі [21].
Шляхом революцій XVII-XVIII ст. і наступних за ними реформ вирішувалися певні конфлікти держави і суспільства, в зв’язку з чим відбувалося відокремлення суспільства від все проникаючої влади держави. Такі конфлікти виявлялися як наслідок природно-історичного переходу від абсолютистських владних систем до конституційних. В свою чергу такий перехід відштовхував створення нових політичних, соціально-економічних та культурних реальносте й. Вони були повернуті до суспільного життя розвитком товарно-грошових відносин, промисловою революцією, появою монополістичних товаровиробників, кризою легітимності абсолютистських режимів, послабленням впливу церкви на індивідуальну та масову свідомість, виникненням політичних партій, які стали важливим каналом трансляції різнорідних інтересів різних груп.
Реальне функціонування громадянського суспільства почалося з прийняття Біллей про права в Англії є (1689) і США (1789). Його основою виступають і Декларації прав людини і громадянина у Франції (1789). Звісно, формальна юридична рівність не передбачає фактичної рівності, вона означає всього лише рівність можливостей. Проте це сформувало сприятливі умови для прояву талантів, здібностей і ініціативи особистості.
Свобода індивіда тісно взаємопов’язана з його матеріальним благополуччям, наявністю власності, свободою приватного підприємництва. Приватна власність являється не тільки економічною основою громадянського суспільства, а й важливим чинником політичного, морального і культурного прогресу. Значення інституту приватної власності у формуванні громадянської самосвідомості людини, в становленні громадянського суспільства розкрив російський філософ І. Ільїн (1882-1954). Він вважав, що приватна власність відповідає індивідуальному способу буття, який дано людині від природи. Крім того, вона розв'язує господарську підприємливість і особисту ініціативу; дасть власнику почуття впевненості; вчить людину творчо ставитися до праці і любити Батьківщину; закріплює його осілість, без якої неможлива культура; єднає родину, залучаючи її до відносини власності; живить державний інстинкт людини; пробуджує і виховує в людині правосвідомість; вирощує в ньому почуття громадянської самостійності; розвиває правильний підхід до політичної свободи [21].
Отже, найголовнішою рисою і базисом громадянського суспільства можемо назвати визнання законодавством юридичної рівності людей на основі надання їм прав та свобод. Визначальним критерієм зрілості громадянського суспільства виступає ступінь визнання та реалізації прав народу з боку державної влади. Незалежність індивіда і суспільства призводить до створення ефективних механізмів саморозвитку, саморегулювання; формування безвладних відносин вільної особистості, яка наділена здатністю і можливостями використовувати свої природні права, має вільний політичний вибір, і в додатку, бути єдиним законним джерелом влади.
Серед великої кількості елементів громадянського суспільства, Україна користувалася лише окремими, наприклад, основами місцевого самоврядування.
Магістр