Зразок роботи
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУСПІЛЬНО-НЕБЕЗПЕЧНОГО ДІЯННЯ
1.1. Суспільно небезпечне діяння – обов'язкова ознака об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення
Відповідно до статті 11 Кримінального кодексу України, кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення [1].
Одним з основних складників боротьби зі злочинністю є правильна кваліфікація кримінального правопорушення, тобто правильна кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України. У науці кримінального права та слідчо-судовій практиці питанню кваліфікації кримінального правопорушення надається велике значення, оскільки правильна юридична оцінка вчиненого особою діяння є необхідною умовою досягнення законності під час відправлення правосуддя у зв’язку з проведенням кримінального провадження [19, с. 196].
Одним із елементів складу кримінального правопорушення є об’єктивна сторона. М.Р. Рудковська визначає об’єктивну сторону як одну з основних підсистем складу кримінального правопорушення і формується із низки взаємодіючих елементів, які в своїй сукупності утворюють процес зовнішнього посягання на об’єкт кримінально-правової охорони [15, с. 334].
Як зазначає О.В. Ус, об’єктивна сторона складу кримінального правопорушення – це сукупність юридично значимих ознак, що характеризують зовнішню сторону кримінального правопорушення, до яких належать суспільно небезпечне діяння (обов’язкова ознака), суспільно небезпечний наслідок, причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком, час, місце, спосіб, обстановка, засоби (знаряддя) вчинення кримінального правопорушення (факультативні ознаки, які під час учинення конкретного кримінального правопорушення можуть бути обов’язковими, кваліфікуючими або привілейованими) [18, с. 101-102].
На думку Н.А. Мирошниченка об’єктивна сторона складу кримінального правопорушення являє собою зовнішню сторону кримінального правопорушення, яка характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення кримінального правопорушення [13, с. 302].
Об’єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується наявністю певних ознак. Ознаки, які характеризують об’єктивну сторону складу кримінального правопорушення, розподіляють на обов’язкові та факультативні. До обов’язкових ознак відносять такі, які притаманні усім без винятку кримінальним правопорушенням – без будь-якої з таких ознак не може бути жодного складу кримінального правопорушення. Тобто, обов’язкові ознаки – це той мінімум ознак, які характеризують всі елементи складу кримінального правопорушення кожного окремого кримінального правопорушення. Факультативними визнаються ознаки, які, з точки зору Загальної частини, притаманні не усім складам кримінального правопорушення. Але таке визначення ознак існує тільки в Загальній частині кримінального права. Коли мова йде про конкретний склад кримінального правопорушення, то усі ознаки, які вказані законодавцем в якості основних для встановлення, потрібно визнавати обов’язковими. Такий підхід до визначення таких ознак існує при характеристиці будь-якого елементу складу кримінального правопорушення [7, с. 108-109].
Передусім необхідно встановити суспільно небезпечне діяння (дію чи бездіяльність), оскільки воно є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення. Діяння – це один із зовнішніх проявів діяльності суб’єкта, опосередкований у реальній дійсності через різні форми поведінкової активності (дію чи бездіяльність), зумовлений юридичними критеріями як правомірний, суспільно прийнятний або протиправний, суспільно небезпечний залежно від соціально-правової значущості його результатів [8, с. 101-102].
Поняття «діяння» в Кримінальному кодексі України, теорії і судовій практиці вживається в двох значеннях: як синонім поняття «кримінальне правопорушення», визначення якого дається у статті 11 Кримінального кодексу України; як ознака об’єктивної сторони, що проявляється у поведінці суб’єкта кримінального правопорушення у формі дії або бездіяльності. До об’єктивних ознак діяння відносять саме ті, що відображають його як зовнішній прояв поведінки у вигляді фізичних рухів, здійснюваних особою або навпаки – утриманням від виконання певних рухів, виконання яких було обов’язковим. У багатьох статтях Особливої частини термін «діяння» вживається для визначення об'єктивної сторони як одного з елементів складу кримінального правопорушення. Особливо це є характерним для кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів кримінального правопорушення. До суб’єктивних ознак діяння належать інтелектуальна та вольова ознаки, тобто здатність особи в момент вчинення кримінального правопорушення правильно усвідомлювати суспільно небезпечний характер вчинюваного нею діяння, передбачати можливість настання їх суспільно небезпечних наслідків, а також керувати своєю поведінкою [10, с. 49].
Отже, у кримінально-правовому значенні суспільно небезпечне діяння є, з одного боку, ознакою кримінального правопорушення, що прямо випливає з його законодавчого визначення, з іншого ж – єдиною обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення. Як в першому, так і в другому випадках ця ознака є конститутивною, тобто такою, що виражає природу явища кримінального правопорушення як не лише соціального конструкту (щодо оцінки суспільної небезпечності, яка є результуючою відповідних соціальних конвенцій, забезпечених політичною волею у конкретний історичний період розвитку держави), а і як цілком онтологічного феномену, що має свій прояв у реальній, об’єктивній дійсності [11, с. 102].
Для доведення того, що вчинене діяння може бути ознакою об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, воно має володіти такими характеристиками (ознаками): суспільна небезпечність, кримінальна протиправність, конкретність (конкретний акт поведінки), свідомість і волю [18, с. 102].
2.2. Кримінальна відповідальність за кримінально протиправну бездіяльність в окремих складах кримінальних правопорушень
Чинний Кримінальний кодекс України закріплює кримінальну відповідальність за кримінальні правопорушення, вчинені як у формі дії, так і формі бездіяльності, причому остання форма менш поширена за першу.
У сучасній юридичній літературі поняття «кримінальна відповідальність» визначається у двох розуміннях – вузькому (власному) і широкому. У вузькому (власному) розумінні кримінальна відповідальність розглядається як реакція держави на вчинене у минулому кримінальне правопорушення та як несприятливі наслідки для винної особи після протиправної поведінки, тобто як негативна (ретроспективна) відповідальність. У широкому розумінні кримінальна відповідальність розглядається як комплексний кримінально-правовий інститут, у якому у нерозривному діалектичному зв’язку перебувають позитивний та негативний аспекти кримінальної відповідальності, оскільки кримінальний закон не тільки передбачає несприятливі наслідки за вчинення кримінального правопорушення, але й містить норми, які стимулюють правомірну поведінку [19, с. 46].
Кримінальна відповідальність – це засудження особи за вчинення нею кримінального правопорушення обвинувальним вироком суду з визначенням (або без такого) виду та розміру конкретного покарання, а також процес, що характеризується застосуванням до неї окремих заходів кримінально-правового характеру, заснованих на примусі або заохоченні позитивної посткримінальної поведінки [12, с. 137].
Кримінальну відповідальність треба визначити як реакцію з боку держави на порушення особою кримінально-правової заборони або правовим наслідком вчиненого кримінального правопорушення. Її зміст полягає не тільки в тому, що особа, яка визнана судом такою, що вчинила заборонене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, повинна нести відповідальність за це шляхом застосування до неї заходів морального, матеріального та фізичного характеру, а й ще в тому, щоб була відновлена справедливість, у тому числі шляхом відшкодування в повному обсязі моральної та матеріальної шкоди, завданої фізичним та юридичним особам діями або бездіяльністю, визнаними судом протиправними [2, с. 134].
Особливостями кримінальної відповідальності є такі:
1) являє собою систему (взаємопов’язану сукупність) кримінально-правових заходів, тобто прийомів і способів здійснення примусового та реабілітаційно-заохочувального впливу держави на кримінальні практики (кримінальні правопорушення, об’єктивно протиправні діяння, зловживання правом та інші), правомірну поведінку, які застосовуються на підставі закону, детермінованого культурним середовищем, що склалося в конкретно-історичних умовах розвитку суспільства;
2) реалізується в межах публічних правовідносин, обов’язковим суб’єктом яких виступає держава в особі уповноважених органів та посадових осіб;
3) проявляється у формі позбавлення, яке реалізується через обов’язок особи, що вчинила кримінальне правопорушення, перетерпіти передбачені кримінальним законом обмеження прав і свобод. При всій різноманітності обмежень їх можна класифікувати на: по-перше, обмеження фізичної свободи особи (можливість вільного обрання місця проживання, вільного переміщення тощо); по-друге, майнових прав (конфіскація майна, яке перебуває у власності особи, до якої застосовується покарання, штрафні санкції тощо), по-третє, певної соціальної ролі (заборона обіймати певні посади або займатися певною діяльністю тощо) [9, с. 54-55];
4) її підставою є вчинення особою кримінального правопорушення;
5) встановлюється тільки Кримінальним кодексом України;
6) застосовується тільки в судовому порядку, на підставі процесуального закону (Кримінального процесуального кодексу України);
7) тягне за собою застосування до винної особи санкцій, перелік яких також визначено кримінальним законом (штраф, позбавлення військового, спеціального звання, виправні роботи, обмеження волі, строкове чи довічне позбавлення волі) [8].