Право ЄС (ID:1031024)

Право ЄС було сформоване на стику міжнародного права та національного права. Поєднуючи правові інститути, принципи та механізми міжнародного та національного права, воно являє собою окрему, особливу правову систему – sui generis. У рішенні у справі 26/62 Van Gend en Loos Суд Правосуддя обґрунтував, що «Співтовариство [Союз] створює новий правовий порядок у міжнародному праві, на користь якого держави обмежили свої суверенні права, хоча і в обмежених сферах, і суб’єктами якого є не лише держави-члени, а також їх громадяни». Такий же підхід було розвинуто у рішенні у справі 6/64 Costa v. ENEL, де підкреслювалося: «На відміну від звичайних міжнародних угод, Договір про Європейське економічне співтовариство створив свою власну правову систему, яка …стала невід’ємною частиною правових систем держав-членів і якої їх суди зобов’язані дотримуватися» [1]. Право ЄС має наднаціональний характер, оскільки має вищу юридичну силу щодо національного права держав-членів. Відповідно до принципу верховенства права ЄС будь-яка норма права Союзу незалежно від форми її існування має вищу юридичну силу у національному правопорядку кожної держави-члена відносно будь-якої норми права такої держави, незалежно від форми її закріплення[1]. Право ЄС має пряму дію в національному праві держав-членів. Відповідно до принципу прямої дії право ЄС наділяє суб’єктивними правами та обов’язками не лише держав-членів, а й безпосередньо фізичних та юридичних осіб, які можуть захищати свої права, що гарантуються нормами права ЄС, шляхом подання позовів до судів держав-членів, тобто в рамках національної правової системи[2].