0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Конституція України 1996 року: структура, основні положення і значення (ID:103722)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Право, юридичні
Сторінок: 37
Рік виконання: 2012
Вартість: 100
Купити цю роботу
Зміст
Вступ 1. Особливості процесу підготовки і прийняття Конституції України 1.1. Конституційні акти, розроблені до прийняття Основного Закону України 1996 року 1.2. Процедура підготовки проекту та прийняття Конституції 2. Структура Основного Закону України 3. Політико-правова характеристика основних положень Конституції України 4. Роль і значення Конституції в українській історії, правотворенні та розбудові держави. Висновки Список використаних джерел
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
ВСТУП Актуальність дослідження. Чинна Конституція України пройшла складний шлях становлення і розвитку, еволюціонуючи у контексті генези вітчизняного конституційного права. Вона стала вершиною, найбільш значущим здобутком української теорії та практики конституціоналізму. Конституція 1996 р. стала першим загальновизнаним у всьому світі Основним Законом незалежної Української держави, що закріпив основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини і громадянина, порядок організації та функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування та правовий захист Конституції. Спираючись на багатовікову історію українського державотворення, Конституція України 1996 р. проголосила нашу державу демократичною, соціальною, правовою і на першому місці в структурі Основного Закону закріпила саме Верховну Раду, єдиний орган законодавчої влади в Україні. З прийняттям Конституції України 1996 р. де-юре закінчився процес формування політичної системи нашої країни. Глибокі зміни, що відбулися в українському суспільстві, створили абсолютно нову суспільно-політичну ситуацію, що отримала превове закріплення і регулювання саме в Основоному Законі держави 1996 р. На відміну від Конституції П. Орлика 1710 p., Конституції УНР 1918 р. та ряду українських радянських конституцій, чинна Конституція України діє впродовж п’ятнадцяти років самостійного і незалежного існування нашої держави. Об’єктом дослідження є структура, базові засади та значення Конституції України 1996 року. Предметом дослідження є основні характерні риси структурних елементів Конституції України, основоположні засади суспільного і державного ладу, конституційно-правового статусу людини і громадянина, закріплені в її тексті, загальна історико-правова характеристика, роль та значення Основного Закону держави 1996 року. Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати та з’ясувати структуру й основні положення Конституції України як Основного Закону України, обґрунтувати її історичне, суспільне, юридичне значення. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання: 1. Проаналізувати історичний процес підготовки і прийняття Конституції України після відновлення державної незалежності 2. Детально охарактеризувати структуру Основного Закону України 3. З’ясувати базові положення Конституції України, проаналізувати їх 4. Визначити роль і значення Конституції України як Основного Закону держави Огляд використаних джерел та літератури. На даний час опубліковано чимало досліджень вітчизняних вчених, які тим чи іншим чином торкаються проблеми сутності конституції, проте методологічні та теоретичні проблеми Конституції України як основного джерела конституційного права продовжують і далі досліджуватися. Велику увагу методологічним проблемам реалізації Конституції України на сучасному етапі суспільного розвитку приділив у своїх працях член-кореспондент АПрН України В. Ф. Погорілко. Автор зупинився на функціях Конституції як критеріях, за якими можна зробити висновок про результативність дії конституційних норм, на факторах, які перешкоджають більш ефективному функціонуванню Конституції України. Вчений доводить, що боротьба між гілками влади перешкоджає більш результативному проведенню конституційних реформ. На думку В. Ф. Погорілка, для забезпечення ефективного законотворчого процесу необхідно істотно вдосконалювати парламентську інфраструктуру, мати більш вагомі організаційні основи, якнайшвидше прийняти Закон про регламент Верховної Ради України. Вітчизняні науковці О. З. Панкевич та В.Б. Ковальчук вважають, що конституція є найбільшим юридичним здобутком суспільства. Її призначення полягає в регулюванні найважливіших суспільних відносин у суспільстві та державі. Сучасні вчені-конституціоналісти А. П. Заєць та М. І. Козюбра також відзначають гуманістичний характер національної конституції, її спрямованість на забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Також вчені підкреслюють, що Конституція України, поряд з регулюванням питань організації та діяльності органів державної влади, приділяє деяку увагу проблемам місцевого самоврядування. Вітчизняними дослідниками В.Ф. Погорілком, Ю.С. Шемшученком та В.О. Євдокимовим напрацьовано великі обсяги робіт із проблематики правової держави та висвітлення перспектив її розвитку в сучасній вітчизняній науці конституційного права. У працях вчених В.Т. Нора та П. Б.Стецюка детально проаналізовано роль та призначення конституції в правовій державі і, зокрема, визначені функції основного закону, тобто напрями реалізації конституціоналізму. На функції легітимації державної влади зосереджені дослідження В. Б. Ковальчука. Автор зазначає, що конституція є не лише результатом консенсусу та демократичної легітимації, а й сама виконує функцію консолідації та легітимації публічної влади у правовій демократичній державі. Розділ 1. Підготовка і прийняття Конституції України як першочергове завдання після відновлення державної незалежності Однією з найбільш шанованих суспільних цінностей сучасності є конституція. Сьогодні у світі їх діє понад 200. У 2004 р. була прийнята перша наднаціональна конституція – Європейського Союзу, а також існує понад 300 конституцій суб’єктів федерацій і автономних утворень. Конституції стали найважливішим здобутком національно-правової думки, втілили найкращі здобутки державотворення, а у ряді країн – нормативно закріпили перемоги у революціях, війнах за незалежність тощо. Недаремно, для більшості зарубіжних країн день прийняття конституції став загальнонаціональним святом. Для України Конституція 28 червня 1996 р. стала символом консолідації Українського народу в розбудові нашої держави як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової. За роки, що минули з дня прийняття Конституції, вона стала дійсно Основним Законом суспільства і держави, ефективним програмним конституційним актом, що визначив розвиток національного державотворення і правотворення. Одночасно Конституція України 1996 р. є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною [11, с. 4]. 1.1 Конституційні акти, розроблені до прийняття Основного Закону України 1996 року Підготовка і прийняття Основного Закону держави постали як першочергові завдання після відновлення державної незалежності України в 1991 році. Ціла низка важливих політико-правових документів, прийнятих у 1990-1996 роках, тією чи іншою мірою утверджуючи державність як реальність, наближала день її конституційного закріплення. Першим і одним з найважливіших таких документів була Декларація про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Нею визнано право української нації на самовизначення. З моменту її прийняття держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів. Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід’ємні права і свободи людини. Вона складається з 10 розділів. У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що «земля, її надра, повітряний простір, водні й інші природні ресурси є власністю українського народу, тобто громадян усіх національностей України». Декларація повинна була забезпечувати національно-культурне відродження українського народу і задовольняти національно-культурні, духовні й мовні потреби українців, що проживають за межами України. Передбачалося створення власних збройних сил. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Одним із ключових пунктів — «Екологічна безпека» — передбачалося створення національної комісії для радіаційного захисту населення, що було необхідно у зв'язку з аварією на ЧАЕС. Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України [15, с. 84]. Декларація про державний суверенітет не мала статусу конституційного акту й тому залишилася планом на майбутнє, побажаннями для майбутньої зовнішньої і внутрішньої політики. Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що вона визначила основні напрямки внутрішньої й зовнішньої політики, економічного розвитку й державного будівництва. Цей документ являє собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладені міжнародних угод. В основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом століть. До інших політико-правових документів, що передували прийняттю Конституції, належать : Концепція нової Конституції України (19 червня 1991 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) та його всенародне підтвердження на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.,Закон України «Про правонаступництво» (12 вересня 1991 р.), Офіційний проект Конституції України від 2 липня 1992 р. (підготовлений Робочою групою Конституційної Комісії під керівництвом професора Леоніда Юзькова), його нова редакція від 26 жовтня 1993 р., Конституційні проекти політичних партій та окремих громадян України 1993-1996 років, Конституційний Договір між Верховною Радою України і Президентом України «Про оВСТУП Актуальність дослідження. Чинна Конституція України пройшла складний шлях становлення і розвитку, еволюціонуючи у контексті генези вітчизняного конституційного права. Вона стала вершиною, найбільш значущим здобутком української теорії та практики конституціоналізму. Конституція 1996 р. стала першим загальновизнаним у всьому світі Основним Законом незалежної Української держави, що закріпив основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини і громадянина, порядок організації та функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування та правовий захист Конституції. Спираючись на багатовікову історію українського державотворення, Конституція України 1996 р. проголосила нашу державу демократичною, соціальною, правовою і на першому місці в структурі Основного Закону закріпила саме Верховну Раду, єдиний орган законодавчої влади в Україні. З прийняттям Конституції України 1996 р. де-юре закінчився процес формування політичної системи нашої країни. Глибокі зміни, що відбулися в українському суспільстві, створили абсолютно нову суспільно-політичну ситуацію, що отримала превове закріплення і регулювання саме в Основоному Законі держави 1996 р. На відміну від Конституції П. Орлика 1710 p., Конституції УНР 1918 р. та ряду українських радянських конституцій, чинна Конституція України діє впродовж п’ятнадцяти років самостійного і незалежного існування нашої держави. Об’єктом дослідження є структура, базові засади та значення Конституції України 1996 року. Предметом дослідження є основні характерні риси структурних елементів Конституції України, основоположні засади суспільного і державного ладу, конституційно-правового статусу людини і громадянина, закріплені в її тексті, загальна історико-правова характеристика, роль та значення Основного Закону держави 1996 року. Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати та з’ясувати структуру й основні положення Конституції України як Основного Закону України, обґрунтувати її історичне, суспільне, юридичне значення. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання: 1. Проаналізувати історичний процес підготовки і прийняття Конституції України після відновлення державної незалежності 2. Детально охарактеризувати структуру Основного Закону України 3. З’ясувати базові положення Конституції України, проаналізувати їх 4. Визначити роль і значення Конституції України як Основного Закону держави Огляд використаних джерел та літератури. На даний час опубліковано чимало досліджень вітчизняних вчених, які тим чи іншим чином торкаються проблеми сутності конституції, проте методологічні та теоретичні проблеми Конституції України як основного джерела конституційного права продовжують і далі досліджуватися. Велику увагу методологічним проблемам реалізації Конституції України на сучасному етапі суспільного розвитку приділив у своїх працях член-кореспондент АПрН України В. Ф. Погорілко. Автор зупинився на функціях Конституції як критеріях, за якими можна зробити висновок про результативність дії конституційних норм, на факторах, які перешкоджають більш ефективному функціонуванню Конституції України. Вчений доводить, що боротьба між гілками влади перешкоджає більш результативному проведенню конституційних реформ. На думку В. Ф. Погорілка, для забезпечення ефективного законотворчого процесу необхідно істотно вдосконалювати парламентську інфраструктуру, мати більш вагомі організаційні основи, якнайшвидше прийняти Закон про регламент Верховної Ради України. Вітчизняні науковці О. З. Панкевич та В.Б. Ковальчук вважають, що конституція є найбільшим юридичним здобутком суспільства. Її призначення полягає в регулюванні найважливіших суспільних відносин у суспільстві та державі. Сучасні вчені-конституціоналісти А. П. Заєць та М. І. Козюбра також відзначають гуманістичний характер національної конституції, її спрямованість на забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Також вчені підкреслюють, що Конституція України, поряд з регулюванням питань організації та діяльності органів державної влади, приділяє деяку увагу проблемам місцевого самоврядування. Вітчизняними дослідниками В.Ф. Погорілком, Ю.С. Шемшученком та В.О. Євдокимовим напрацьовано великі обсяги робіт із проблематики правової держави та висвітлення перспектив її розвитку в сучасній вітчизняній науці конституційного права. У працях вчених В.Т. Нора та П. Б.Стецюка детально проаналізовано роль та призначення конституції в правовій державі і, зокрема, визначені функції основного закону, тобто напрями реалізації конституціоналізму. На функції легітимації державної влади зосереджені дослідження В. Б. Ковальчука. Автор зазначає, що конституція є не лише результатом консенсусу та демократичної легітимації, а й сама виконує функцію консолідації та легітимації публічної влади у правовій демократичній державі. Розділ 1. Підготовка і прийняття Конституції України як першочергове завдання після відновлення державної незалежності Однією з найбільш шанованих суспільних цінностей сучасності є конституція. Сьогодні у світі їх діє понад 200. У 2004 р. була прийнята перша наднаціональна конституція – Європейського Союзу, а також існує понад 300 конституцій суб’єктів федерацій і автономних утворень. Конституції стали найважливішим здобутком національно-правової думки, втілили найкращі здобутки державотворення, а у ряді країн – нормативно закріпили перемоги у революціях, війнах за незалежність тощо. Недаремно, для більшості зарубіжних країн день прийняття конституції став загальнонаціональним святом. Для України Конституція 28 червня 1996 р. стала символом консолідації Українського народу в розбудові нашої держави як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової. За роки, що минули з дня прийняття Конституції, вона стала дійсно Основним Законом суспільства і держави, ефективним програмним конституційним актом, що визначив розвиток національного державотворення і правотворення. Одночасно Конституція України 1996 р. є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною [11, с. 4]. 1.1 Конституційні акти, розроблені до прийняття Основного Закону України 1996 року Підготовка і прийняття Основного Закону держави постали як першочергові завдання після відновлення державної незалежності України в 1991 році. Ціла низка важливих політико-правових документів, прийнятих у 1990-1996 роках, тією чи іншою мірою утверджуючи державність як реальність, наближала день її конституційного закріплення. Першим і одним з найважливіших таких документів була Декларація про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Нею визнано право української нації на самовизначення. З моменту її прийняття держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів. Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід’ємні права і свободи людини. Вона складається з 10 розділів. У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що «земля, її надра, повітряний простір, водні й інші природні ресурси є власністю українського народу, тобто громадян усіх національностей України». Декларація повинна була забезпечувати національно-культурне відродження українського народу і задовольняти національно-культурні, духовні й мовні потреби українців, що проживають за межами України. Передбачалося створення власних збройних сил. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Одним із ключових пунктів — «Екологічна безпека» — передбачалося створення національної комісії для радіаційного захисту населення, що було необхідно у зв'язку з аварією на ЧАЕС. Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України [15, с. 84]. Декларація про державний суверенітет не мала статусу конституційного акту й тому залишилася планом на майбутнє, побажаннями для майбутньої зовнішньої і внутрішньої політики. Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що вона визначила основні напрямки внутрішньої й зовнішньої політики, економічного розвитку й державного будівництва. Цей документ являє собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладені міжнародних угод. В основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом століть. До інших політико-правових документів, що передували прийняттю Конституції, належать : Концепція нової Конституції України (19 червня 1991 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) та його всенародне підтвердження на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.,Закон України «Про правонаступництво» (12 вересня 1991 р.), Офіційний проект Конституції України від 2 липня 1992 р. (підготовлений Робочою групою Конституційної Комісії під керівництвом професора Леоніда Юзькова), його нова редакція від 26 жовтня 1993 р., Конституційні проекти політичних партій та окремих громадян України 1993-1996 років, Конституційний Договір між Верховною Радою України і Президентом України «Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 1995 р.),Проект Конституції України, доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією, створеною відповідно до Постанови Верховної Ради України від 5 травня 1996 року [8, с.7]. 1.2 Особливості процесу підготовки проекту тсновні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 1995 р.),Проект Конституції України, доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією, створеною відповідно до Постанови Верховної Ради України від 5 травня 1996 року [8, с.7]. 1.2 Особливості процесу підготовки проекту т
Інші роботи з даної категорії: