Зразок роботи
Праця прокурорсько-слідчих працівників регулюється спеціальними законами, а в частині, не врегульованій таким чином — законодавством про працю. Правову основу праці прокурорсько-слідчих працівників складають Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», деякі інші закони, накази Генерального прокурора України, якими відповідно до законодавства визначаються порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, а також нормативно-правові акти деяких інших державних органів. Правове положення та умови служби про курорсько-слідчих працівників визначаються у відповідності з ч. 2 ст. 9 Закону України “Про державну службу”.
Прокурорсько-слідчі працівники перебувають у трудових відносинах із органами прокуратури. Вони приймаються на державну службу безстроково, а прокурори прокуратур обласного, районного рівня та прирівняних до них прокуратур призначаються на посаду з моменту укладення строкового трудового договору – відбувається зміна посади, обумовленої при укладенні попереднього трудового договору, строку укладення договору і трудової функції державного службовця. У прокуратурі не застосовуються трудові контракти.
Прокурорам і слідчим органів прокуратури, науково-педагогічним працівникам прокуратури з урахуванням посади, яку він обіймає, стажу, знань та досвіду, а також за конкретними результатами його роботи присвоюються класні чини.
Служба в органах прокуратури відзначається традиційним переведенням кваліфікованих працівників з метою підвищення ними кваліфікації та підвищення їх неупередженості – їх ротацією, тобто зміною кадрового складу, при чому не тільки по горизонталі, а й по вертикалі.
Переведення відбувається і в порядку переведення на іншу роботу працівника, який ви знаний атестаційною комісією таким, що не від повідає займаній посаді. Він переводиться протягом місяця після ознайомлення з рішенням за його згодою. За відсутності такої згоди з ним може бути розірвано трудовий договір відповідно до законодавства про працю.
Переведення здійснюється прокурорсько-слідчого працівника також шляхом призначення, працівника на посаду керівника органу прокуратури на п’ятирічний строк. В органах прокуратури створюється кадровий резерв для зайняття посад, а також для просування по службі.
Припинення служби прокурорсько-слідчих кадрів відбувається в результаті їх дострокового звільнення або ви ходу у відставку.
Відповідно до Дисциплінарного уставу прокуратури України на прокурорсько-слідчих працівників за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків або за провину, що ганьбить їх як працівників прокуратури накладаються дисциплінарні стягнення. Дисциплінарними стягненнями є: догана, зниження в класному чині, зниження в посади, позбавлення нагрудного знака "Почесний працівник прокуратури України", звільнення, звільнення з позбавленням класного чина.
Дисциплінарний статут прокуратури встановлює також заохочення за сумлінне і зразкове виконання службових обов'язків, ініціативу та оперативність у роботі. Заходами заохочення є подяка; грошова премія; подарунок; цінний подарунок; дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині; нагородження нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України".
Правове регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників має нині певні недоліки. Генеральний прокурор України, відповідно до законів України, видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції, в яких відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом України “Про прокуратуру” [3]. Але, відповідно до ст. 92 Конституції України [1] Верховна Рада України винятково законами України визначає “основи державної служби” (п. 12) та “організацію та діяльність прокуратури” (п. 14) [1]. Отже й проходження держав ної служби в органах прокуратури повинне отри мати свою правову регламентацію насамперед на законодавчому рівні.
Викладене вище доводить, що у регулюванні законами України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про загальний військовий обов’язок” і Кодексом законів про працю питань проходження служби в органах прокуратури існує ряд прогалин (питання ротації, поняття працівника прокуратури, випадків їх звільнення тощо) та колізій (регулювання питань пониження в класному чині тощо). Закон України “Про прокуратуру» врегульовує вказане питання недостатньо, зокрема, в ньому:
1) не визначено “діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них кадрів прокуратури, які відповідно до Конституції України [1] визначаються виключно законами, в статті ж 48 вказаного закону сказано, що дане питання врегульовується Дисциплінарним статутом (підзаконним актом Верховної Ради України);
2) не визначено гарантій додержання трудових прав прокурорів, строк перебування яких на посаді завершується;
3) не врегульовано специфіку проходження служби та правовий статус працівників прокуратури, що не відносяться до прокурорських кадрів;
4) не встановлено вимоги до кандидата на посаду Генерального прокурора України та вимоги щодо прийняття ним присяги;
5) недостатньо регламентовані специфічні для прокуратури питання по рядку прийому на роботу і звільнення, організації практичного здійснення працівниками прокуратури своїх завдань і функцій, зміцнення службової дисципліни, відповідальності тощо;
6) не врегульовано питання тимчасового відсторонення кадрів прокуратури від виконання повноважень на період проведення внутрішнього службового розслідування щодо них;
7) не врегульовано питання поновлення в посаді, класному чині прокурорсько-слідчих працівників.
Оптимальним шляхом усунення згаданих прогалин було б прийняття Закону України “Про проходження служби в органах та установах прокуратури”, який має регламенту вати основний комплекс правовідносин в органах прокуратури та створить необхідні нормативні передумови для удосконалення праці прокурорсько-слідчих працівників.
Крім того, законодавче регулювання інституту дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників характеризується наявністю недоліків, зокрема, неврегульованістю низки процедурних моментів (неповнота правового регулювання); недостатньою чіткістю у викладі існуючих законодавчих приписів. Це в свою чергу призводить до помилок та зловживань у правозастосуванні.
Норми, які регулюють підстави та порядок дисциплінарного провадження відносно прокурорів та слідчих (взагалі інститут дисциплінарної відповідальності), необхідно розмістити в одному нормативному акті – Законі Україні «Про прокуратуру» передбачивши розділ «Дисциплінарна відповідальність». Це відповідає вимогам законодавчої техніки та повністю узгоджується із положенням п.14, п.22 ч.1 ст. 92; ст. 123 Конституції України, згідно з якими виключно законами, по-перше, визначаються організація і діяльність прокуратури, по-друге – діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Магістр