Зразок роботи
ВСТУП
Співіснування в рамках одного суспільства окремих індивідів зі своїми потребами, інтересами, поглядами, економічним становищем зумовлює виникнення конфліктів. І якщо розглядати конфлікти саме приватного характеру, то їх наявність у державі є дестабілізуючим чинником і має лише один позитивний наслідок - висвітлює наявність проблеми, яку потрібно розв'язати. Саме суспільство завжди прагнуло й було покликане врегульовувати такі конфлікти, спочатку своїми силами, за допомогою громади, її думки, авторитету окремих членів суспільства, а згодом за допомогою спеціально створених інститутів та прийнятих процедур. При чому підходи до розв'язання конфліктів, що виникали між членами суспільства, завжди різнилися і зумовлювались особливостями історико-культурного розвитку відповідної громади, а також залежали від історичного етапу розвитку суспільства, економічного стану конфліктуючих сторін. Розробка процедур примирення, у тому числі способу вирішення спору шляхом укладення мирової угоди, який до того ж має законодавче закріплення та сформований як окремий правовий інститут, є на сьогодні досягненням правової думки. Мирова угода є сьогодні ефективним інструментом врегулювання спорів.
Тому господарсько-процесуальне законодавство намагається забезпечити максимальну можливість для суду і сторін використовувати цей інститут.
Мирова угода є важливим юридичним фактом господарського права і прирівнюється за своїми властивостями до судового рішення, хоча й має іншу природу.
Однак залишаються невирішеними окремі питання застосування цього інституту. У зв'язку з цим актуальним є дослідження інституту мирової угоди як окремої процедури примирення.
У дореволюційній цивілістиці під мировою угодою розуміли договір про усунення спірності правовідношення шляхом взаємних поступок [44, 363]; договір, в силу якого контрагенти зобов’язуються до взаємних прав та обов’язків [45, 497-498] або угоду, метою якої є усунення, за допомогою взаємних поступок сторін, невизначеності якого-небудь права чи сумнівів у його здійсненності [46, 285-286].
У сучасній юридичній літературі мировою угодою називають укладену сторонами й затверджену судом угоду, відповідно до якої позивач і відповідач шляхом взаємних уступок ліквідують спір, що виник між ними. Це розпорядчий документ сторін як процесуального, так і матеріального права, оскільки, укладаючи мирову угоду, сторони розпоряджаються своїм процесуальним, а також суб’єктивним матеріальним правом і охоронюваним законом інтересом [44;356].
С. Я. Фурса та Є.I. Фурса пропонують розглядати мирову угоду як двосторонню угоду між позивачем та відповідачем, при укладенні якої вони фактично заново визначають свої права та обов’язки у спірних правовідносинах [42, 144].
М. О. Рожкова, авторка сучасних фундаментальних праць, присвячених дослідженню інституту мирової угоди, визначає її як договір, що укладається сторонами з метою захисту своїх суб’єктивних прав, в силу якого сторони зобов’язуються надати зустрічне задоволення для недопущення виникнення (або врегулювання такого, що вже розпочався) спору між ними [35,172]. Угоди, спрямовані на захист прав, можна розглядати як самостійну категорію угод незалежно від того, впливають вони на динаміку матеріального правовідношення чи ні. Такі угоди поділяються на два види: ті, що встановлюють, змінюють або конкретизують форму захисту права (наприклад, арбітражна угода); ті, що встановлюють, змінюють або конкретизують спосіб захисту права (наприклад, угода про санкції за невиконання договору, мирова угода) [36, 37-40].
Враховуючи вищезазначене, напрошується висновок про те, що погляди вчених різняться у тому, що одні говорять про мирову угоду як про договір, інші відстоюють позицію процесуальної правової природи мирової угоди, а треті – змішаної правової природи цього правового інституту.
Мета роботи полягає у вирішенні на підставі наукового аналізу проблем застосування норм, що регулюють укладення та реалізацію мирової угоди з урахуванням сучасного розвитку диспозитивних засад у господарському судочинстві.
Укладення мирової угоди допомагає у вирішенні судових справ ще на самих початкових стадіях, знання механізму, підстав та наслідків укладення мирової угоди необхідне для того, щоб уникнути можливих ускладнень в розгляді судової справи, саме в цьому полягає актуальність обраної теми роботи.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що характеризуються диспозитивним методом правового регулювання, зокрема, виникають у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди, визнанням її судом та закриттям провадження у справі.
Предметом дослідження є норми господарського процесуального права, що визначають порядок укладення та виконання мирової угоди як одного з характерних проявів принципу диспозитивності, правові наслідки її укладення тощо, судова практика, яка пов’язана з укладенням мирової угоди, а також праці вчених присвячені даній проблематиці.
Завдання дослідження:
- розглянути теоретико-правові аспекти поняття мирової угоди в господарському процесі;
- дослідити мирову угоду як спосіб врегулювання господарського спору;
- проаналізувати проблеми застосування мирової угоди в Україні та шляхи подолання цих проблем.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження слугував загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного та порівняльного аналізу, які у сукупності були застосовані для з’ясування сутності та правової природи мирової угоди, засад її регулювання, визначення особливостей даного інституту в залежності від виду процесу. При цьому діалектичний метод застосовувався при аналізі історичного розвитку та правової природи мирової угоди. Системно-структурний метод використовувався при дослідженні змісту мирової угоди. Логічний метод слугував для з’ясування особливостей правового регулювання мирової угоди у процедурі банкрутства. Використання методу порівняльного аналізу дало змогу провести принципово важливе порівняння головних положень інституту мирової угоди в Україні та за кордоном. Структурно робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Магістр