Електронні докази в цивільному судочинстві: теоретичні і практичні аспекти (ID:1085381)

ВСТУП Поява у цивільному законодавстві України поняття електронних доказів викликала дискусію серед юристів, одним із питань якої стало подання інформації в електронній формі і визначення її здатності бути законною. У теорії цивільного процесуального права питання законності джерел фактичних даних пов’язують із походженням самої інформації. Конкретний порядок доступу до певних відомостей безпосередньо залежить від їх змісту, що означає наступне. Якщо електронними доказами є інформація публічного характеру, зокрема з обмеженим доступом (конфіденційна, таємна чи службова), або публічна інформація, що містить персональні дані, то відповіді на питання про законність її одержання слід шукати в положеннях Закону України «Про доступ до публічної інформації». При цьому електронними доказами можуть бути також персональні дані особистого або приватного характеру. У такому випадку порядок доступу до них визначається домовленістю між суб’єктом і володільцем таких даних або спеціальним законодавством. Це означає, що джерело визнається недопустимим, якщо під час збирання даних, а саме їх вилучення та процесуального оформлення, будуть порушені права, свободи та інтереси інших осіб або якщо таке джерело виявиться невідомим чи незаконним. Вперше електронні докази були офіційно закріплені у цивільному процесуальному законодавстві України, як самостійний засіб доказування, наприкінці 2017 року. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі інтернет) (частина перша статті 100 ЦПК України). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». При цьому паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копія) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини друга – п'ята статті 100 ЦПК України). Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (частини перша, друга статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Електронні засоби доказування виділяються на підставі особливостей носія такої інформації, тобто електронним за своєю сутністю є саме джерело інформації, що має доказове значення, а сама інформація залишається у формі письмових знаків, усного мовлення тощо; інакше кажучи, все те, що придатне для безпосереднього сприйняття та розуміння учасників судового провадження. Електронний документ виступатиме письмовим засобом доказування тією ж мірою, що і паперовий документ, якщо доказове значення матимуть зафіксовані на ньому думки або факти. Отже, застосування технічних засобів для сприйняття документа жодним чином не спроможне вплинути на його сутність як письмового засобу доказування. Натепер судова практика є неоднозначною у вирішенні питання, які саме електронні докази (у якій формі, на якому носієві тощо) вважати допустимими засобами доказування. Електронні докази суттєво відрізняються від інших видів доказів, так як при роботі з ними в судах виникають деякі проблеми (ці питання вказують на необхідність розширення знань про електронні докази та покращення поводження з електронними доказами в цивільному судочинстві). Нормативне визначення «електронних доказів» закріплене у частині 1 статті 100 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) [2], в якому передбачено, що «електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, включаючи, електронні документи (текстовий документ, графічне зображення, плани, фотографії, відео- та звукозапис), веб-сайти (веб сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних. Розвиток законодавства у сфері застосування надбань електронних технологій відбувається під впливом як міжнародних актів, досвіду окремих країн. Вже розроблено велику кількість документів для створення ефективного механізму регулювання інформаційного суспільства, яку варто детально дослідити. Ю.С. Павлова вказує на наявність трьох основних концепцій розуміння «доказу». Перша концепція розглядає докази як відомості про факти. Суть другої полягає в тому, що докази це поєднання цих відомостей і засобів доказування. А третя, в свою чергу, розглядає докази як фактичні дані (чи відомості про факти) та засоби доказування, які в залежності від змісту можуть розумітись як докази (теорія подвійного розуміння судового доказу) [3, с. 62]. При цьому докази – це певні фактичні дані, на підставі яких пізнаються обставини об’єктивної реальності, а фактичними ж даними є інформація, за допомогою якої можна пізнати факт. До внесення змін у 2017 році до Цивільного процесуального кодексу учасники судового процесу могли використовувати різні способи збирання та фіксування електронного доказу. Це включало в себе як роздруківку електронного доказу на паперовому носію, так і проведення комп’ютерно-технічної експертизи. Проте такі способи піддавались критиці, адже суд не міг безпосередньо дослідити такі докази. Крім того, були відсутні чіткі критерії допустимості таких засобів доказування. Незважаючи на прийнятий Закон України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року [4], в якому законодавець спробував усунути прогалину, закріпивши наявні способи подання електронних доказів та визначив поняття електронного доказу, в умовах сьогодення залишаються не вирішеними ще багато питань, так як перелік електронних доказів не є вичерпним, а судова практика вказує на різні підходи до застосування даного засобу доказування. Наразі ми можемо виділити такі способи збирання та фіксації електронних доказів: 1. Подача паперової копії – даний спосіб є одним з найпоширеніших, адже він дозволяє перевести електронну інформацію в форму, яка буде доступна для дослідження без використання спеціальних технічних пристроїв. Відповідно до ч. 3 чт. 100 ЦПК України копія електронного доказу в паперовій формі має бути посвідчена у передбаченому законом порядку, але такий порядок законодавством не передбачений. Огляд доказів судом – дане положення є новелою цивільного судочинства. Відповідно до ч. 7 ст. 85 ЦПК України передбачено, що суд за власною ініціативою чи заявою учасника, може переглянути веб-сайт, сторінку, інші місця збереження в Інтернеті для того, щоб встановити їх зміст. При цьому, за необхідності може залучатись спеціаліст. Огляд такого електронного доказу постає як самостійна процесуальна дія, при якій суд сам досліджує оригінал електронного доказу за місцем знаходження. В судовій практиці при учасниках справи оглядається зміст, форма, властивості та індивідуальні ознаки та водночас оформлюються результати огляду в окремий протокол. 2. Проведення комп’ютерно-технічної та телекомунікаційної експертиз – даний спосіб не є розповсюдженим в практиці цивільного судочинства, проте достатньо регламентований нормами права. Можливість проведення таких експертиз передбачена «Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» (далі – Інструкція) [5]. В пункті 3.16 Інструкції вказано, що для того, щоб розв’язати завдання ідентифікації документів, зроблені за допомогою комп’ютерної техніки, проводиться комплексна комп’ютерно-технічна експертиза та технічна експертиза документів. 3. Подання нотаріально-засвідчених копій електронних документів – це питання достатній час є приводом наукових дискусій. Відповідно до Закону «Про нотаріат» нотаріат в Україні – це система органів та посадових осіб, на яких покладено обов’язок засвідчувати права та факти, які мають юридичну значимість, та вчиняти інші нотаріальні дії для надання їм юридичної достовірності [6,[7, с. 164]]. Аналіз норм Закону «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій дає можливість зробити висновок, що законодавець лише передбачив можливість засвідчення копії оригіналу паперового документу. 4. Збирання електронних доказів у Інтернет-операторів – суть даного способу в тому, що вся інформація, яка поширюється в Мережі, зберігається на носіях інформації. Оператори мережі як ніхто мають можливість вилучити будь-яку інформацію, яка знаходиться у них на сервері та надати суду [8, с. 79]. 5. Подача електронної копії електронного доказу – тут існує проблема розмежування оригіналу та електронної копії електронного доказу. У загальному вимірі під «оригіналом» розуміють першооснову, від якої потім відтворюють, копіюють та перероблять. Разом із проблемою співвідношення понять стоїть проблема розмежування понять «паперова копія електронного доказу» та «електронна копія електронного доказу». Так, Верховний Суд колегією суддів Касаційного господарського суду у справі № 922\51\20 прийшов висновку, «що всі учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді електронних копій, які мають бути посвідчені електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного. При такій умові електронна копія не буде вважатись електронним доказом» [9]. Таким чином, Верховний Суд констатував, що учасники справи можуть подавати електронні докази в форматі: 1) оригіналу; 2) електронній копії, яка має бути засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперовій копії, яка посвідчена в порядку, передбаченому законодавством. 6. Подання оригіналу електронного доказу як у вигляді оригіналів, так і електронних копій. Крім цього, не у всіх випадках можна подати оригінал, коли це стосується веб-сайту. У випадках, коли доказом у справі виступає веб-сайт чи веб-сторінка Оригіналом веб-сайту виступає об’єкт, який містить дані, доступ до яких можна отримати за мережевою адресою (URL тощо), які знаходяться на жорстких серверах. Послуги хостингу забезпечують вхід користувачів до цих сторінок в мережі. Суб’єкт набирає адресу у браузері чи переходить за посиланням, то його завантаження для цього користувача здійснює хостинг, на якому зберігається сайт. Для того, щоб подати до суду оригінал веб-сайту чи веб-сторінки, треба здійснити вилучення з жорсткого диску та доставити це все в суд. 4 лютого 1998 року було прийнято Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації», де було визначено як «головний пріоритет інформатизацію стратегічних напрямів розвитку економіки держави, її безпеки та оборони, соціальної сфери». Вперше термін «інформаційне суспільство» був закріплений у Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу від 11.06.1998 р., відповідно до якого відбувалась орієнтація України на створення інформаційного суспільства (втратив чинність 10.07.2015). Важливість електронного підпису у цивільному судочинстві Греції, показовим прикладом є випадок у судовій практиці, коли суд першої інстанції підтвердив, що адреса електронної пошти, з якої відправлене повідомлення, відповідаючи загальним ознакам підпису – можливість ідентифікації сторони, яка підписувала повідомлення, та неповторність взаємозв’язку, наявного між підписувачем і його адресою електронної пошти, – може визначатися як електронний варіант власноручного підпису. А у США еквівалентом електронного підпису можуть розглядатися різні складові, які містяться в електронному документі та певною мірою пов’язані із адресантом цього документа. У нормах цивільного процесуального законодавства України відсутня класифікація електронних доказів. Законодавець обмежився звичайним закріпленням їх невичерпного переліку. Частиною 1 ст. 100 ЦПК названі такі види електронних доказів: − електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо); − веб-сайти (сторінки); − текстові, мультимедійні та голосові повідомлення; − метадані; − бази даних; − інші дані в електронній формі (Цивільний процесуальний кодекс України, 2004). Головною метою цього переліку є орієнтування суб’єктів судового процесу щодо того, які фактичні дані в електронній (цифровій) формі можуть бути визнані електронними доказами в суді та де їх слід шукати». Утім відсутність єдиного критерію поділу на види не зменшує важливості такого законодавчого переліку для теорії та практики цивільного процесу. Через неналежне оформлення електронних засобів доказування трапляються випадки, коли суд відхилює надані докази. До прикладу Велика Палата Верховного Суду 14 лютого 2019 року, переглядаючи рішення по справі номер 9901/43/19, встановила, що головним реквізитом в електронному доказі є електронний цифровий підпис, а в разі його відсутності немає підстав, щоб вважати його оригінальним і як наслідок допустимим. А у справі Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2018 року No 204/40/18 визначено, що у випадку подання копії електронного доказу, сторона повинна оформляти її належно, зокрема фотокартки розміщувати на окремому аркуші А4, зазначаючи при цьому порядковий номер та додаючи відповідні пояснення щодо місця, події та часу. Електронні докази в цивільному процесі мають подаватися та застосовуватися відповідно до головних принципів здійснення цивільного судочинства, а саме верховенства права, за допомогою якого забезпечується належний захист прав та законних інтересів кожної особи. До негативних аспектів застосування електронних доказів у цивільному судочинстві можна виокремити, по-перше, наявність проблем із збереженням електронних даних, так як бувають різні обставини із їх пошкодженням, наприклад, ймовірність проникнення вірусу в систему чи функція зберігання належним чином не спрацювала; по-друге, потреба в постійному захисті таких даних від внесення змін іншими особами. Сутнісною ознакою електронного документа є наявність у ньому обов’язкових реквізитів. Перелік обов’язкових реквізитів для різних електронних документів може відрізнятись. Однак судячи зі змісту ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р. № 851-IV, обов’язковим реквізитом будь-якого електронного документа є електронний підпис, адже відповідно до ч. 2 ст. 6 вказаного Закону «накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа» (Про електронні документи та електронний документообіг, 2003). Найбільш доступною для ознайомлення широкого кола осіб та різноплановою за змістом є інформація, що міститься на різних веб-сайтах (сторінках) Інтернету. Веб-сайт ‒ це сукупність програмних засобів, розміщених за унікальною адресою в обчислювальній мережі, у тому числі в Інтернеті, разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певних суб’єктів і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інших інформаційних послуг через обчислювальну мережу (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (Про електронні довірчі послуги, 2017)). Веб-сайт може об’єднувати кілька веб сторінок. Електронне повідомлення ‒ це інформація, передана або отримана користувачем інформаційно-телекомунікаційної мережі (ст. 2 Угоди про співробітництво держав-учасниць СНД у створенні, використанні та розвитку міждержавної мережі інформаційно-маркетингових центрів для просування товарів і послуг на національні ринки від 21.05.2010 р.) (Угода про співробітництво держав-учасниць СНД у створенні, використанні та розвитку міждержавної мережі інформаційно-маркетингових центрів для просування товарів і послуг на національні ринки, 2016). Будь-яке електронне повідомлення є засобом спілкування індивідів. Як видається з наведених вище положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р. № 851-IV, електронні дані можуть вважатись електронним документом лише за наявності обов’язкових реквізитів документа, серед яких неодмінно ‒ електронний підпис. Правильною видається точка зору Н. Мисник, яка вважає, що суди не мають підстав ігнорувати електронні листи, не посвідчені електронним підписом (Мисник, 2019). Так, виходячи з того факту, що у ч. 1 ст. 100 ЦПК текстові, мультимедійні та голосові повідомлення названі як окремий від електронних документів, електронний доказ, слід констатувати, що електронне повідомлення не може бути визнане недопустимим доказом лише на тій підставі, що його оригінал не скріплений електронним підписом. Якщо оригінал електронного повідомлення скріплений електронним підписом, то його необхідно розглядати саме як електронний документ, який слугує прямим доказом факту направлення конкретною особою відповідного повідомлення адресату, а також слугувати підтвердженням змісту такого повідомлення. Якщо ж електронне повідомлення не скріплене електронним підписом, то воно може слугувати непрямим доказом зазначених вище обставин, оскільки дає змогу лише припустити їх існування і потребує додаткових зусиль для встановлення адресанта (якщо особа заперечує факт направлення саме нею цього повідомлення) за допомогою інших судових доказів. Таким чином, наявність електронного підпису на електронному повідомленні лише збільшує його доказову силу, а не є умовою допустимості електронного повідомлення як доказу в суді. Зважаючи на швидкий технічний прогрес, потрібно готуватись до появи нових видів електронних доказів, їх носіїв. Тому першочерговим завданням є більш детальне урегулювання подання електронних засобів доказування у цивільному процесі, що включає в себе усунення зазначених колізій та протиріч між законодавчими нормами, а також впровадження передового досвіду, який полегшить їх подання. Адже пересічній людині важко розібратися в тій кіль-кості наявних термінів, якими потрібно оперуватися для подання електронних доказів. Зауважимо, що запозичуючи міжнародну практику з приводу регламентації електронних доказів у цивільному процесі, можна уникнути багатьох проб лем, а також пришвидшити судовий розгляд справ та зробити його більш адаптованим. Метадані у нормах чинного законодавства визначаються як дані, котрі описують контекст, зміст, структуру електронного документа і процес управління ними у часі як дані про інформаційні об’єкти та їх окремі структури, вони стають складниками формату даних електронного документообігу, а також охоплюють процеси, які відбуваються над цими інформаційними об’єктами (п. 2 Розділу І Наказу Державного агентства з питань електронного урядування України від 07 вересня 2018 року № 60 «Про затвердження Вимог до форматів даних електронного документообігу в органах державної влади») (Про затвердження Вимог до форматів даних електронного документообігу в органах державної влади, 2018). Залежно від технології, яка була використана під час створення, передачі та збереження електронних даних, електронні докази варто поділяти на цифрові докази та аналогові. В юридичній літературі загалом правильно відзначається, що способів відтворення електронних даних може бути рівно стільки, скільки в людини існує органів чуття, за допомогою яких вона може розпізнавати інформацію, а тому за способом виведення електронні докази можна поділяти на: 1) візуальні; 2) звукові; 3) тактильні; 4) нюхові; 5) смакові; 6) змішані (Гусєв, 2018: 19). Положення ч. 1 ст. 238 ЦПК дають підстави для поділу електронних доказів за характером їх змісту на офіційні та приватні. Таким чином, не претендуючи на остаточне вирішення проблеми класифікації електронних доказів у цивільному судочинстві, можна констатувати, що велике значення для встановлення та більш глибокого аналізу особливостей процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки окремих видів електронних доказів має їх класифікація за такими критеріями: 1. За джерелом отримання електронні докази поділяються на такі види: 1) електронні докази, що містять дані, отримані безпосередньо з технічного пристрою, на якому вони зберігаються (стаціонарного або портативного); 2) електронні докази, що містять дані, отримані з електронної мережі, зокрема, мережі Інтернет. 2. За формою вираження (відтворення) доказової інформації, яка може бути сприйнята людиною, електронні докази поділяються на такі види: 1) електронні докази, які відтворюються у візуальну форму сприйняття доказової інформації; 2) електронні докази, які відтворюються у звукову форму сприйняття доказової інформації; 3) електронні докази, які відтворюються у комбіновану форму сприйняття доказової інформації. 3. За характером змісту електронні докази поділяються на такі види: 1) офіційні; 2) приватні. Статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено означення оригіналом електронного документа є електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Для підписання електронних документів можна скористатись онлайн-сервісом підписання документів електронним підписом на порталі «ДІЯ». Правовий статус електронного документа та його копії визначений статтею 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»: Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Електронний документ не може бути застосовано як оригінал до таких документів як: • свідоцтва про право на спадщину; • документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів; • в інших випадках, передбачених законом. Електронні пристрої є носіями важливої інформації, яку учасники кримінального провадження мають право надавати суду, водночас в судовій практиці постало питання щодо вигляду таких документів (письмовому, електронному) та порядку посвідчення їх достовірності. Кримінальний процесуальний кодекс України не містить відповіді на дані питання. Аналіз судової практики свідчить про неодностайне тлумачення електронних доказів та ознак, за якими вони визнаються достовірними, у різних видах судочинства. На думку, Н. Сакари, за загальним правилом роздруківки інтернет-сторінок (веб сторінок) не зараховуються як докази у цивільному судочинстві. Так, КЦС ВС дійшов висновку: «Роздруківки Інтернет-сторінок (веб сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу». Отже, поняття електронних доказів потребує подальшого удосконалення з урахуванням стандартів Ради Європи та практики країн ЄС. В Конвенції про кіберзлочинність дається визначення «комп’ютерних даних», що означає будь-яке представлення фактів, інформації або концепцій у формі, яка є придатною для обробки у комп’ютерній системі, включаючи програму, яка є придатною для того, щоб спричинити виконання певної функції комп’ютерною системою, а також сформульовано поняття «дані про рух інформації», що означає будь-які комп’ютерні дані, пов’язані з комунікацією за допомогою комп’ютерної системи, які були створені комп’ютерною системою, що складала частину ланцюга комунікації, і які зазначають походження, кінцевий пункт, маршрут, час, дату, розмір і тривалість комунікації або тип. З часу прийняття Конвенції минуло два десятиліття, змінилось розуміння доказів, виникли потреби швидкого реагування на запити щодо надання інформації у межах міжнародного співробітництва, 17 листопада 2021 року був схвалений Радою Європи Другий додатковий протокол до даної Конвенції, який був відкритий для підписання у березні 2022 року. Україною даний Протокол підписаний 30 листопада 2022 року, що зумовлює його подальшу ратифікацію та внесення відповідних змін до процесуального законодавства. На підставі розроблених рекомендацій доцільно започаткувати розробку наукового проєкту «Теорія електронних доказів», в якому визначити на національному рівні поняття «електронного доказу», носія електронного доказу, копії чи дублікату, способу посвідчення (за потреби), способів збирання тощо та виключити диференційований підхід до визнання достовірності електронних доказів в розрізі видів судочинства. Згідно за статтею 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації. Разом з тим, частинами 7-8 статті 43 ЦПК України встановлено такі вимоги: • у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов’язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи. Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення. Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов’язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов’язку надсилання копій документів такому учаснику справи. • якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Згідно з частиною 2 статті 116 ЦПК України способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Забезпечення доказів після подання позовної заяви здійснюється судом, який розглядає справу. Забезпечення доказів у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється Вищим антикорупційним судом за заявою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у випадках, передбачених законом, - також за заявою прокурора Генеральної прокуратури України. Суд вживає зазначені заходи забезпечення доказів до подання позову за заявою особи, яка може набути статусу позивача, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим (частина перша статті 116 ЦПК України). В такому разі заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження суд скасовує ухвалу про вжиття заходів забезпечення доказів не пізніше наступного дня після закінчення такого строку або постановлення судом ухвали про повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження. Якщо ухвала про забезпечення доказів на момент її скасування була виконана повністю або частково - отримані судом докази (показання свідків, висновки експертів тощо) не можуть бути використані в іншій справі (частина п'ята статті 116 ЦПК України). Забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія (частина четверта статті 116 ЦПК України). Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки, електронні копії доказів, відеозаписи тощо. Електронні письмові документи досліджуються в порядку, передбаченому для дослідження письмових доказів за статтею 235 ЦПК України. Відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису і їх дослідження проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у протоколі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення учасників справи (стаття 238 ЦПК України). Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього (стаття 101 ЦПК України).