Зразок роботи
1. Правова природа договору дарування
Договір дарування відомий багатьом цивілізаціям, але саме завдяки римському приватному праву його зміст можна точно та повно тлумачити. [1]
Римське право трактує договір дарування як неформальну угоду, відповідно до якої одна сторона, дарувальник, надає іншій стороні, обдарованому, цінності за рахунок власного майна з метою висловлення щирості до обдарованого. Слід зазначити, що договір дарування не визначався як типовий договір, а відносився до тих угод, які не підпадали під жодний з видів договорів. [2]
У класичному римському праві обіцянка дарування мала обов'язкову силу лише в тому випадку, якщо воно було оформлено як акт переходу права власності від однієї особи до іншої, при якому відчужувана річ в присутності п'яти свідків та вагара передавалась обдарованому з проголошенням чітко визначених словесних форм та виконанням обряду з вагами, на яких був мідний злиток. Також, окрім обов'язкової форми манципації, сфера застосування договору дарування обмежувалася шляхом встановлення граничних розмірів дарування. Прикладом такого обмеження може служити Закон Цинція, 204 року до н.е про подарунки та винагороди, що заборонив дарування понад певної суми, але це обмеження не зачіпало акти дарування на користь найближчих родичів дарувальника. [3]
В імператорську епоху римського права договір дарування визнавався типовим договором і захищався законодавством, незалежно від форми його укладення. Але існували такі винятки як договори дарування на певну суму (понад 500 злотих). Такі договори повинні були укладатися з проходженням певної процедури – судової інсенуації. Дарчі акти розглядалися в судах із наступним занесенням їх до спеціального реєстру. [4]
До революції 1917 року цивільне законодавство не давало чітких визначень поняття дарування та його місця в системі цивільного права. На той час норми про дарування були розміщені в розділі про порядок набуття та зміцнення прав на майно, а не в розділі про договірні зобов’язання як в сучасному цивільному законодавстві.
Різні думки і погляди щодо природи дарування породжували дискусії та як наслідок ретельне дослідження цього поняття та його всебічне обговорення. Головним питанням дискусій було визначення правових відносин, властивих даруванню, а саме необхідність (відсутність) прийняття дарування чи згоди обдаровуваного на безоплатне придбання майна.
В результаті цих обговорень було прийнято рішення, в якому поняття «дарування» трактувалося як угода двох або кількох осіб про придбання, зміну або припинення прав, оскільки дарування не може здійснюватися без обопільної згоди сторін. Незважаючи на те, що існували розбіжності між різними думками про правову природу дарування і місця цього інституту в системі цивільного права, основні риси дарування збігалися. Такими ознаками були:
1) Дарування на безоплатній основі;
2) Спрямованість на збільшення майна обдарованого;
3) Зменшення майна дарувальника;
4) Метою дарування обдарування обдаровуваного.
Важливим аспектом у тлумаченні дарування був факт подарунку із вдячності. Почуття подяки є відносним і залежить від намірів особи, що здійснює акт дарування. Якщо зазначена особа, вважаючи, що обдаровуваний виконав роботи чи надав послуги безоплатно та без корисливих мотивів, бажає висловити йому подяку у формі дарування, то така угода має істинне значення дарування. Якщо ж особа, на користь якої укладена угода без попереднього договору про винагороду, визнає себе зобов’язаним до винагороди, то існуюча на цій основі сплата повинна визнаватися не даруванням, а платежем боргу. [1]
Порівняно з детальним регулюванням договору дарування дореволюційним цивільним законодавством, не можна не зазначити, що договору дарування в роз'ясненні радянського цивільного законодавства
Магістр