Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми полягає в тому, що з давніх часів у всьому світі праця є важливою умовою життєдіяльності людей. Завдяки праці людина створює різноманітні матеріальні і духовні цінності, задовольняє свої матеріальні та моральні потреби шляхом вступу у відносини з іншими суб'єктами за трудовими угодами для виробництва матеріальних благ або надання послуг.
В сучасних умовах розвиток міжнародних зв'язків України, відкритість суспільства зумовили широку трудову міграцію працездатного населення до інших країн у пошуках роботи. Це в свою чергу, зумовлює необхідність врегулювання цих відносин і, крім того, створює підстави для удосконалення національного трудового законодавства з метою найбільшого наближення його до міжнародних норм (стандартів), які встановлені Міжнародною Організацією Праці (МОП) і застосовується як при регулюванні міжнародних питань, пов'язаних із застосуванням найманої праці, так і з метою вдосконалення національного законодавства.
Міжнародна організація праці (МОП) (англ. International Labour Organization) — спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. У 20 столітті першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.
В роботі МОП беруть участь представники роботодавців, організацій трудящих та представники урядових структур. У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Сьогодні членами МОП є 185 країн.
МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й охорони здоров'я.
Безпосередньо впливають на розв'язання цих проблем широкомасштабні програми досліджень, які здійснює МОП, а також міжнародне технічне співробітництво. Сьогодні першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.
Вивчення порівняльного трудового права сприяє не тільки вдосконаленню знань з трудового права, але й сприяє здобуттю нових.
Слід зазначити, що наприкінці 1940-х pp. при обговоренні економічної інтеграції Європи соціальні питання входили до кола першочергових. У резолюціях Конгресу 1948 р. в Гаазі наголошувалося на тому, що «...великі зміни в нашій економічній та індустріальній організації, як і зміни у політичних перспективах, відчувають значну потребу у підтримці звичайних працівників усіх європейських держав». Визнавалося, що тільки об'єднана Європа може дати перспективу зростання стандартів життя та покращення соціальних умов. Серед довгострокових завдань та цілей такого Союзу значилися - мобільність ринку праці та вирішення проблеми впливу вільного переміщення на соціальні умови життя. Питання скасування економічних бар'єрів та свободи переміщення працівників розглядалися спільно з проблемами забезпечення повної зайнятості як економічної, соціальної та моральної необхідності, а також необхідності надання працівникам-мігрантам економічних і соціальних прав на рівні з громадянами.
Соціальні ідеї були закріплені в 1957 р. Римським договором про заснування Європейського економічного співтовариства, в якому, зокрема, було визначено, що Співтовариство та держави-члени мають сприяти покращенню умов праці та життя працівників. Поступово відбувалося становлення соціальної сфери та сфери зайнятості ЄС. У Договорі про заснування Європейського Союзу 1992 р. ці сфери визначалися як цілі діяльності ЄС. У цілому закріплення питань соціальної політики як однієї з цілей, на яких сфокусовано діяльність Євросоюзу, свідчило про існування європейського соціального виміру.
Соціальні положення були доповнені Лісабонським договором. Відповідно до ст. З ДЄС (у редакції за Лісабонським договором) Союз намагається забезпечити наявність конкурентної спроможності соціальної ринкової економіки, що прагне повної зайнятості й соціального прогресу, сприяє соціальній справедливості й соціальному захисту, рівності жінок і чоловіків, солідарності поколінь, економічному, соціальному й територіальному єднанню і солідарності держав-членів.
Основні цілі соціальної політики деталізуються у ст. 151 ДФЄС, зокрема: підвищення зайнятості, поліпшення умов життя й праці, що забезпечує їхнє вирівнювання при одночасному прогресі, адекватний соціальний захист, соціальний діалог, розвиток людських ресурсів. Для досягнення цих цілей Європарламент і Рада підтримують та доповнюють діяльність держав-членів шляхом запровадження заходів, які покликані заохочувати співробітництво держав-членів, у тому числі за допомогою ініціатив у сфері навчання, розвитку, обміну інформацією. Парламент і Рада можуть за допомогою директив встановлювати мінімальні вимоги, але в чітко визначених сферах (ст. 153 ДФЄС). Разом із тим, будь-яка гармонізація не передбачається.
Окрім розділу X «Соціальна політика», ДФЄС містить розділ IX «Зайнятість», в якому визначається компетенція ЄС у питаннях зайнятості. Відповідно до статей 145 та 147 ДФЄС Євросоюз спільно з державами розробляє скоординовану стратегію та заохочує співробітництво держав-членів, підтримуючи та, за необхідності, доповнюючи їхні заходи (статті 145, 147 ДФЄС). Проте заходи, приймати які уповноважені органи ЄС у сфері зайнятості, як і в галузі соціальної політики, не передбачають гармонізації законодавчих та інших положень держав-членів (ст. 149 ДФЄС).
Таким чином, трудове та соціальне право ЄС ніколи не входило до виключної компетенції ЄС, а залишалося предметом спільного ведення у сфері політики координації та співпраці. Це пояснюється великим розмаїттям стандартів життя та умов існування як у різних європейських країнах, так і в межах окремих держав. Трудове і соціальне право в широкому розумінні є основою соціальної політики ЄС та встановлюють положення щодо регулювання зайнятості, регламентуючи, зокрема, заборону дискримінації працівників за багатьма ознаками, забезпечуючи захист працівників при реструктуризації компанії-роботодавця, стандарти гідних та безпечних умов праці, а також регулювання соціального захисту громадян ЄС, забороняючи, серед іншого, дискримінацію у сфері соціального забезпечення.
Об’єктом дослідження виступає правове регулювання праці в Європейському союзі.
Предмет дослідження – юриспруденція як наука і її особливості в трудовому праві ЄС.
Мета дослідження полягає в описі основних особливостей правового регулювання праці в ЄС в порівнянні з Україною.
Завдання дослідження:
визначити особливості теоретико-правових засади та історичного розвитку трудового права ЄС;
вивчити різні шляхи, перспективи та проблеми імплементації трудових стандартів ЄС в Україні;
описати правове регулювання відносин між роботодавцем та працівником в ЄС.
Магістр