Характеристика речових прав на чуже майно за цивільним законодавством (ID:1143406)

Річчю є предмет матеріального світу, стосовно чого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Словосполучення «речове право» у цивілістичній лексиці інколи вживається у чотирьох значеннях: 1) в об’єктивному, тобто як системна сукупність правових норм (правил поведінки), що впорядковують відповідна (речові) правовідносини; 2) в суб’єктивному, тобто як різновид суб’єктивного права, котре належить конкретному суб’єктові та визначає міру його можливої поведінки відносно певної речі; 3) у значенні «законодавство», тобто як системна сукупність нормативно-правових актів, де зосереджені норми речового права; 4) інколи термін «речове право» використовують для позначення самих речових правовідносин [5, с.421]. При визначенні речового права має значення розуміння речового права в об’єктивному і в суб’єктивному значенні. За визначенням Г. Г. Харченка суб’єктивне речове право – це абсолютне майнове право, здійснення якого відбувається через самостійне та самодостатнє правове панування особи над об’єктом безпосередньо або опосередковано у порядку та в межах, встановлених законом [7, с.22]. Речове право в об’єктивному значенні можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з впливом особи на річ. Під речовими правами на чуже майно (обмеженими речовими правами) слід розуміти зареєстроване в установленому законом порядку абсолютне цивільне право в тому чи іншому обмеженому, точно визначеному законом відношенні використовувати чуже, як правило, нерухоме майно в своїх інтересах без посередництва його власника (в тому числі й поза його волею) [10, с.284]. Речові права на чуже майно (jura in re aliena) надають уповноваженим особам можливість обмеженого панування над річчю, яка перебуває у власності іншої особи [5, с.423]. На відміну від зобов’язальних прав реалізація обмежених речових прав не залежить від дій інших осіб, зокрема, – власника.