Соціологічний напрям у кримінально-правовій науці. Привілейовані вбивства (ст.ст 116-118 КК). (ID:1159253)

ВСТУП У кримінально-правовій науці важливе місце займають різноманітні теоретичні напрямки, одним із яких є соціологічний напрям, що суттєво впливає на формування підходів до розуміння та аналізу кримінальних правопорушень. Соціологічний підхід дозволяє досліджувати злочинність не тільки як юридичне явище, а й як соціальний феномен, що вимагає уваги до соціальних, економічних та політичних умов, що детермінують правопорушення. Привертаючи увагу до таких факторів, соціологічний напрям не тільки допомагає виявити закономірності, що впливають на злочинність, а й забезпечує більш глибоке розуміння кримінальних явищ, що дозволяє розробляти ефективні стратегії їх профілактики та боротьби з ними. Особливе значення в кримінальному праві мають привілейовані вбивства, які визначаються в статтях 116-118 Кримінального кодексу України. Ці норми передбачають можливість зменшення покарання для особи, яка вчинила вбивство, за наявності певних обставин, що знижують її винуватість, зокрема, при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання. Існування таких положень дозволяє здійснювати більш індивідуалізоване і гуманне правосуддя, враховуючи психологічний стан особи, що вчинила злочин, та специфіку конкретних обставин. Привілейовані вбивства, незважаючи на свою тяжкість, відрізняються від звичайного умисного вбивства меншою суспільною небезпекою, що робить ці випадки важливими для кримінального права, оскільки вони сприяють балансуванню між необхідною соціальною захисною функцією закону та потребою в справедливому покаранні. Дана контрольна робота спрямована на дослідження соціологічного напряму у кримінально-правовій науці та на детальне вивчення привілейованих вбивств в українському кримінальному праві, їх правового регулювання та критеріїв кваліфікації. 1. СОЦІОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМ У КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ НАУЦІ Наприкінці XIX – на початку XX століття в кримінальному праві та кримінології сформувався соціологічний напрям, що отримав широке поширення в європейських країнах. Його представники, спираючись на досягнення позитивної школи кримінального права, зосередили увагу на впливі соціального середовища на скоєння злочинів. Одним із засновників цього напряму був французький і бельгійський астроном і математик Адольф Жак Кетле. Використовуючи статистичні дані, він пояснив вплив різних соціальних та біологічних факторів – таких як умови життя, клімат, пора року, стать, професія тощо – на злочинну поведінку. Кетле встановив, що злочини в масовому, статистичному вимірі виявляють закономірність, аналогічну до явищ природи. З року в рік кількість і характер злочинів залишаються практично незмінними. Такі злочини, як грабежі, вбивства, розбої, підробка документів, навіть самогубства, повторюються щороку майже в однаковій кількості. Це дозволило Кетле зробити висновок, що людські дії, які здаються залежними від свободи волі, насправді перебувають під впливом законів, що діють незалежно від людських бажань і рішень [1]. Він також дійшов висновку, що суспільство створює умови для виникнення злочинів, які є наслідком його внутрішньої структури. Людина, яка скоює злочин, виступає лише інструментом його здійснення. Кожна соціальна формація обумовлює певну кількість і види злочинів, що є невід’ємним наслідком її структури. Послідовники А. Кетле розширили перелік кримінологічних чинників, поділивши їх на фізичні, соціальні та індивідуальні. Наприклад, А. Лакассань, засновник французької школи судової медицини та кримінальної антропології, і Ф. Ліст, австрійський та німецький юрист у сфері кримінального права, вважали, що злочинність визначається двома основними чинниками: соціальними та біологічними (індивідуальними). На їхню думку, ключову роль у формуванні схильності до злочинної поведінки відіграють соціальні умови, такі як бідність, погане харчування та спричинена цим слабкість організму людини [2]. Французький соціолог і філософ Е. Дюркгейм трактував злочин не як патологічне, а як природне явище суспільного життя, що зумовлюється соціальними причинами. Він пов’язував формування злочинної поведінки з недоліками соціальної структури, зазначаючи, що людські прагнення ніколи не можуть бути повністю задоволені. За його словами, «чим більше людина має, тим більшого вона бажає, оскільки досягнуті блага лише посилюють прагнення, але не задовольняють потреби». Регулювання індивідуальних прагнень можливе лише за допомогою зовнішнього контролю з боку суспільства. Дюркгейм вважав, що соціальні причини злочинності криються в кризі цінностей та норм, необхідних для формування мотивів поведінки кожної людини. Злочинність, на його думку, є результатом не індивідуальної патології, а соціальної дисфункції, що виникає через порушення функціонування норм і цінностей на суспільному рівні [3].