Зразок роботи
Правова система включає в себе всі правові явища, а зокрема: систему права і законодавства, правовідносини, правосвідомість і правову культуру, законність і правопорядок тощо. При цьому, досить цікавою в контексті цього підходу є думка Б. В. Малишева, який звертає увагу на те, що правова система не може розглядатися в якості сукупності всіх без винятку правових явищ хоча б з тієї причини, що за таких умов ставиться під сумнів її основна системна властивість. Будь-яка система висуває досить чіткі вимоги до характеристик своїх частин, оскільки входження до її складу абсолютно всіх явищ певного роду призведе до припинення її функціонування або до втрати нею самостійного значення. У цьому підрозділі запропоновано чіткі критерії, згідно з якими можна визначити, чи входить певне правове явище до складу правової системи [2, с. 97].
Цікавою є наукова позиція відносно розуміння правової системи А. М. Колодія. На думку вченого, надзвичайно важливо врахувати три великих блоки системних зв’язків, які здебільшого і визначають її модель (рис.1.1) [3, с. 263-264].
Рис.1.1. Блоки системних зв’язків, які визначають модель правової системи
Джерело: розроблено автором
Загалом, попри значну кількість визначень «правової системи», які існують на сьогоднішній час в юридичній літературі, не можна погодитися із тими з них, в яких правова система розглядатися в якості сукупності всіх без винятку правових явищ. Це пов’язано із тим, що виходячи із такого розуміння ставиться під сумнів її основна системна властивість. Особисто я підтримую ту наукову позицію, відповідно до якої правова система розглядається як автономна, цілісна взаємоузгоджена сукупність правових явищ, метою якої є осягнення суспільних ідеалів-цінностей справедливості, рівності, свободи та гуманізму та досягнення кінцевого результату свого функціонування, а зокрема стану правопорядку.
Правова система формується, як правило, в межах певної держави (в такому разі використовують назву «національна правова система»). Але в деяких випадках правова система може виходити за межі держави і охоплювати соціальні системи різних країн (саме так виникли релігійні правові системи – мусульманська, канонічна, індуська, іудейська та міжнародно-правові системи, наприклад, європейське право).
Правова система складається з різнорідних елементів. Деякі з них характеризуються як статичні, деякі – як динамічні. Головним елементом будь-якої правової системи є система права, навколо якої формуються всі інші елементи. Через це навіть визначають, що право існує, формується та функціонує завдяки правовій системі.
Традиційно елементи правової системи групують у кілька підсистем [4, с.29]:
1) інституційна (суб’єкти права, що утворюють правову систему);
2) нормативна (норми і принципи права, система джерел права);
3) ідеологічна (праворозуміння, правосвідомість, правова куль-тура, правова наука);
4) функціональна (нормотворчість, правореалізація, правозастосування, правовідносини, судова та інша юридична практика);
5) результативна (результат дії права, стан правопорядку в суспільстві).
Таким чином, правова система – це сформована під впливом об’єктивних закономірностей розвитку певного суспільства сукупність усіх його правових явищ, які перебувають у сталих зв’язках між собою та іншими соціальними явищами, що забезпечує її цілісність, розвиток та правонаступність.
Головним елементом правової системи є право, але це далеко не єдиний її структурний компонент. Науковці відносять до її структури законодавство, правові установи, юридичну практику, правореалізацію та правозастосування, права, свободи і обв’язки громадян, правовідносини, правосвідомість, правову культуру, законність та правопорядок тощо. Усі елементи правової системи можуть бути згруповані у декілька підсистем, що становлять її структуру.
1.3. Сутність та основні риси романо-германської системи права
Однією з основних правових систем сучасності є романо-германська система. Це яскравий приклад того, як в одному історичному жанрі можуть співіснувати кілька різних правових систем. Романо-германська правова сім'я є групою правових систем, заснованих на римській правовій спадщині.
Романо-германська права сім’я серед існуючих на даний час правових груп займає особливе місце і має особливе значення для розвитку юридичної теорії та практики. Вона є результатом еволюції, продовження римського права і, на думку вчених, вона є першою сім’єю, з якою ми зустрічаємося в сучасному світі.
Романо-германська правова сім’я має певні особливості, що властиві тільки їй (рис.1.2) [5, с. 47-49].
Рис.1.2. Особливості романо-германської правової системи
Джерело: розроблено автором на основі [5, с. 47-49]
Головною особливістю романо-германського права є його органічний зв’язок з римським правом. Він обумовлений рецепцією римського права, яку здійснили всі країни романо-германської правової сім’ї. «Рецепція – це відображення високорозвиненої системи права, яка існувала раніше. Рецепція права є частиною загального процесу відроджень-контактів між живою цивілізацією та цивілізацією, що пішла в минуле» [6, с. 50].
В романо-германській правовій сім’ї виділяються активні елементи, що тісно взаємопов’язані між собою, зокрема:
1) право як система загальнообов’язкових норм, котрі виражені в законі й інших джерелах права;
2) правова ідеологія, що є активною стороною правосвідомості;
3) судова (юридична) практика [7, с. 58].
Слід зазначити, що система права країн романо-германської правової сім’ї – це багатогранне правове явище, яке сформувалося під впливом римського права і у своїй єдності логічно поєднує відповідні складові: норми, принципи, інститути та галузі права.
Важливою складовою системи права романо-германської правової сім’ї є норма права, фундамент якої становить норма класичного римського права, її створення здійснювалося шляхом виведення єдиного правила з певної кількості типових прецедентів, що опосередковувало не лише відокремленість від конкретних випадків, але й давало можливість самостійного їх застосування на практиці [8, с. 10].
Норма права в романо-германському праві піднята на найвищий рівень, її розуміють і оцінюють як правило поведінки, що має загальний характер і, що має більш вагоме значення, ніж лише тільки її застосування суддя-ми в конкретній справі.
Право країн романо-германської правової сім’ї – це завжди право, засноване на принципах. На формування принципів системи права країн романо-германської правової сім’ї суттєвий вплив мало римське право. Із практичним використанням римських норм та інститутів у право континентальної Європи впроваджуються і відповідні принципи права римської юриспруденції, формування яких безпосередньо пов’язано з дослідженням римських джерел права, переважно Кодифікації Юстиніана. Такі загальнотеоретичні принципи, як принцип верховенства права та верховенства закону, принцип юридичної рівності перед законом та судом, принцип справедливості правосуддя, принцип неприпустимості повторного покарання за одне й те саме правопорушення та інші принципи беруть свій початок з класичного римського права.
Як видається, зазначають В. Селіванов і Н. Діденко, головна причина такої «життєвої сили» права Стародавнього Риму полягає у тому, що базовими принципами, покладеними в основу юридичних норм, були, по-перше, природні і особливо моральні приписи, що становлять підґрунтя суспільної культури людства взагалі, і, по-друге, принципи, які базувалися на традиціях конкретного практичного життя стародавніх римлян [9, с. 17].
Загальні принципи права в романо-германській правовій сім’ї, обумовлені особливостями її історичного формування, встановлюють критерії відповідності позитивного права цінностям певного суспільства, тим самим обмежуючи дії того чи іншого закону загальновизнаним моральним критеріям.
Крім сукупності правових норм та принципів романо-германського права, однією з відмінних рис романо-германської правової сім’ї с поділ на публічне і приватне право. Слід наголосити, що незважаючи на те, що поділ на публічне й приватне право є цілком звичайним явищем для багатьох правових сімей, але спочатку він був властивий лише романо-германському праву – це обумовлено впливом римського права, від якого романо-германське право успадкувало класифікацію норм: на норми публічного та приватного права.
Іншим структурним поділом романо-германського права є його галузевий поділ. Всі норми прив’язуються до певної галузі, які відокремлюються одна від одної в залежності від предмета і методу правового регулювання. Сьогодні в країнах романо-германської правової сім’ї базовими галузями публічного права є конституційне, адміністративне, фінансове право тощо.
Водночас цивільне, сімейне, торгове та інші галузі права є стрижнем приватного права. Отже, такий умовний поділ права на галузі, започаткований у класичному праві Римської імперії, виявився надзвичайно стійким і таким, що через століття залишився однією з найважливіших характеристик структурної побудови сучасного права.
Ще однією необхідною складовою романо-германської системи права, а відтак нормативного елементу правової системи, є інститути права, які відрізняються від галузей права обсягом предмета правового регулювання, оскільки будь-який інститут права регулює не всю сукупність однорідних суспільних відносин чи здійснює особливе завдання в цьому регулюванні. З галуззю права його поєднує те, що об’єднані в ньому норми права, які регулюють конкретні суспільні відносини, мають об’єктивну відокремленість, відносну самостійність, стійкість та автономність функціонування, але на іншому рівні.
Магістр