Зразок роботи
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ
1.1. Правова природа злочинів проти власності: поняття та основні форми існування.
Злочини проти власності є однією з найпоширеніших груп злочинних діянь, які посягають на одне з найцінніших соціальних благ – право власності. Тож, перш ніж з’ясувати сутність поняття «злочин проти власності» та основні форми існування даних злочинів, охарактеризуємо право власності, тобто те, на що і посягають вказані злочини.
Аналіз наукової літератури дає можливість систематизувати основні підходи до визначення права власності. Деякі науковці цивільного права зазначають, що власність – це суспільні відносини, пов’язані з присвоєнням особою засобів і продуктів виробництва. А право власності – це право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею. Право власності включає в себе право особи володіти, користуватися та розпоряджатися річчю чи майном, що належить цій особі [98, c. 405].
Так, у своїх дослідженнях Соловйова А. також розрізняє поняття власності та права власності. На її думку, власність як поняття вживають у декількох розуміння. В економічному розумінні власність – це відносини щодо присвоєння матеріальних благ. У правовому розумінні власність – це право володіння, користування та розпорядження об’єктом власності. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном та захисту від будь-якого порушення цих прав. Тож, вона зазначає, що власність пов’язана з відношенням до певних речей як до своїх, а право власності є абсолютним, тому кожен зобов’язаний поважати відносини власності та ставитися до не своїх предметів власності як до чужих [89, с. 328]. Такої ж думки притримується Олійник П.В., який виокремлює економічний та правовий зміст відносин власності. На його думку, економічний зміст відносин власності складають суспільні відносини привласненості (приналежності) конкретного майна або інших матеріальних цінностей певному власнику; їх використання у процесі виробництва, розподілу, обміні, споживанні, а правовий зміст – це правомочності власника: права по володінню, користуванню і розпорядженню майном чи іншими матеріальними благами [77, с. 32].
Також право власності розглядається в об’єктивному та суб’єктивному розумінні. В об’єктивному розумінні право власності – це сукупність норм, які регулюють підстави та умови виникнення права власності на певні блага (речі, майно). А право власності в суб’єктивному розумінні – це передбачене та гарантоване законом право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом [99, с. 151]. Тож, як можна помітити, загалом тлумачення власності та права власності, надане різними науковцями, збігається.
Окресливши доктринальні визначення права власності, варто зазначити, що чинне цивільне законодавство України також закріплює його, саме на нього і варто опиратися при тлумаченні відносин дотримання права власності. Положення ЦК України, а саме ст. 316 встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Річчю, у свою чергу, відповідно до ст. 179 ЦК України, є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. А майном, відповідно до статті 190 ЦК України, вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки [6]. Майно ж як предмет злочинів проти власності – це будь-які матеріальні цінності, яким притаманні ознаки фізичного, економічного, юридичного характеру й які перебувають у чужій для винної особи власності [103, с. 78].
Магістр