Зразок роботи
Актуальність теми дослідження. Зі становленням України як суверенної, незалежної держави особливого значення набуло забезпечення її економічної самостійності, невід’ємним елементом якої є митна справа. Характерно, що формування і здійснення самостійної митної політики стало одним із пріоритетних напрямків українського державотворення. Розробка основ митної політики і механізму її здійснення, у свою чергу, вимагає відповідних наукових пошуків. Однак ці пошуки не можуть обмежуватися лише синхронним ракурсом, оскільки сучасний стан будь-якого явища не можна зрозуміти поза процесом його історичного розвитку, тому що воно являє собою результат даного процесу. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають відповідні історико-правові дослідження.
Митна система була й залишається високоефективним фіскальним механізмом, який відіграє важливу роль у регулюванні економічного розвитку держави та забезпеченні її економічної безпеки. Від якості і своєчасності прийняття рішень у митній сфері залежить ефективність податкової політики в цілому, рівень розвитку міжнародної торгівлі, сальдо платіжного балансу держави та збалансованість державних фінансів. Тому наукове обґрунтування сутності, складових, тенденцій і закономірностей розвитку митної системи завжди було й залишається важливим науковим завданням, незалежно від того, на якому етапі суспільно-економічних трансформацій перебуває держава[9].
Метою курсової роботи є комплексний аналіз теоретичних і практичних основ формування митної системи та пошук критеріїв підвищення ефективності її функціонування.
Для досягнення поставленої мети використовувалася в першу чергу нормативно-правова база.
Завдання даної роботи:
- охарактеризувати організаційну структуру митної справи України та в цілому її системи;
Об’єктом даного дослідження є митна система України.
Предметом дослідження є теоретико-організаційні та практичні засади формування та реалізації митної системи держави.
Дослідження теоретичних і методичних положень роботи ґрунтується на загальнонаукових принципах проведення комплексних досліджень, основах економічної теорії, роботах провідних вітчизняних вчених з питань митної справи.
Методи, які використовувалися при дослідженні: діалектичний метод, формально-логічний і соціологічний методи; метод аналізу і синтезу; аналіз документів і т.д.
Практичне значення отриманих результатів. Викладені в дослідженні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у правотворчості – як основа для подальшого удосконалення та внесення змін до кримінального та адміністративного законодавство у сфері притягнення митного регулювання.
Нормативно-правову базу дослідження складає чинне адміністративне законодавство України.
Структура курсової роботи. Робота складається із змісту, вступу, 2-х розділів, висновків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ І. МИТНА СПРАВА, ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ МИТНОЇ СПРАВИ
1.1 ЗАКОНОДАВЧІ АСПЕКТИ МИТНОЇ СПРАВИ ТА МИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
У сучасних умовах економічного розвитку України, розширення зовнішньоекономічних зв'язків особливого значення набуває митна справа, основу якої складає митне законодавство. Останнє визначає принципи організації митної справи в Україні з метою, з одного боку, створення сприятливих умов для розвитку економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, а з іншого — захисту та забезпечення конституційних прав і свобод громадян, держави, суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності і додержання ними правил, встановлених у цій галузі.
Митна справа в Україні включає в себе встановлення порядку та організацію переміщення через митний кордон України товарів і предметів, обкладення митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні[1, ст.1].
Митне законодавство України спрямоване на вирішення таких завдань:
• забезпечення організації та функціонування єдиної, узгодженої, стабільної митної системи, закріплення правових механізмів взаємодії всіх її елементів;
• визначення загальних принципів регулювання митних відносин;
• захист економічних інтересів України, забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи;
• встановлення правових норм, які б забезпечували захист інтересів споживачів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
• створення умов для ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, контролю за валютними операціями;
• підвищення рівня організаційних і правових гарантій суб'єктів митних відносин, удосконалення системи їх відповідальності.
Митна політика України визначається Верховною Радою України[1].
Основними принципами митного регулювання є:
• верховенство права;
• законність і верховенство митного закону;
• захист економічних і політичних інтересів держави;
• збалансованість інтересів держави, фізичних та юридичних осіб — принцип справедливості;
• недопустимість подвійного оподаткування;
• однаковість митних режимів;
• єдність регулювання митних відносин, стабільність митного законодавства;
• додержання митними органами (посадовими особами) прав юридичних та фізичних осіб і відповідальність їх за незаконні рішення і дії;
• гласність.
Джерелами митного права є також закони, основним змістом яких є саме митні питання, та інші закони, в яких містяться норми митного права. До першої групи належать Закони України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р., «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» від 10 жовтня 2001 р[7].
Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначаються у Конституції, законах України (серед них особливе місце належить МК — комплексному закону в сфері митної справи), нормативних актах Президента України і Кабінету Міністрів України, актах Державної митної служби України (далі — Держмитслужба України) та інших центральних органів виконавчої влади. Виключно законами України визначаються засади митної справи[7].
Оперативне регулювання митних відносин забезпечують укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, Указом Президента України від 10 лютого 1996 p. було затверджено Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Здійснюючи регулювання митної справи, Кабінет Міністрів України видає різні нормативні акти: постанови, розпорядження, затверджує різні правила, наприклад, постанови від 12 серпня 1996 р. "Про подальше посилення контролю за ввезенням, вивезенням та переміщенням транзитом через територію України алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на які встановлено акцизний збір", від 27 серпня 1996 р. "Про вдосконалення порядку ввезення (пересилання) громадянами предметів (товарів) в Україну" та ін[9].
Постановами Кабінету Міністрів України затверджені Правила ввозу транспортних засобів на територію України (21 травня 1994 p.), переліків шляхів і напрямків транзиту підакцизних товарів через територію України і пунктів на митному кордоні, через які здійснюється ввезення та вивезення цих товарів, а також граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України (6 травня 1996 p.)[8]
Значне місце у регулюванні питань митної справи посідають накази Держмитслужби України, положення, правила, інструкції, у деяких випадках — методичні рекомендації, вказівки, розпорядження, інформаційні листи, які вона видає. Такими актами регулюються:
• правовий статус зони митного контролю;
• діяльність митних ліцензійних складів;
• порядок ведення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах;
• порядок транзиту зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом;
• порядок декларування іноземної валюти та ін.
У разі, коли необхідно встановити норми і правила, що мають значення не тільки для митного регулювання, а й для інших галузей, приймаються спільні акти митної служби з зацікавленими міністерствами та відомствами. Такі акти є обов'язковими до виконання як у митній системі, так і в інших структурах виконавчої влади. Так, наказом Держмитслужби, Мінфіну, Нацбанку України від 12 вересня 1995 p. була затверджена "Інструкція про порядок здійснення розрахунків по митних платежах з Державним бюджетом України".
До другої групи належать, наприклад, Закони України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р., «Про гуманітарну допомогу» від 22 жовтня 1999 р., «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 7 жовтня 2001 р.
Оперативне регулювання митних відносин забезпечують укази Президента й постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, Указом Президента України від 10 лютого 1996 р. було затверджено Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, від 24 серпня 2000 р. — Положення про державну митну службу України.
Здійснюючи регулювання митної справи Кабінет Міністрів України видає постанови й розпорядження, якими затверджує різні правила. Відповідно до нового МК України постановами Кабінету Міністрів України затверджено порядок застосування режимів тимчасового ввезення (вивезення), реімпорту, реекспорту, відмову на користь держави й знищення або руйнування товарів, що перебувають під митним контролем, митного складу та інше[1].
Постановами Кабінету Міністрів України затверджено Правила ввозу транспортних засобів на територію України (21 травня 1994 р.), перелік шляхів і напрямів транзиту підакцизних товарів через територію України й пунктів на митному кордоні, через які здійснюють ввезення та вивезення цих товарів, а також граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України (6 травня 1996 р.)[8].
Значне місце в регулюванні питань митної справи посідають накази Держмитслужби України, положення, правила, інструкції, у деяких випадках — методичні рекомендації, вказівки, розпорядження, інформаційні листи, які вона видає. Такими актами врегульовано порядок ведення обліку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах; порядок транзиту зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом; порядок декларування іноземної валюти тощо.
У разі, коли необхідно встановити норми й правила, що мають значення не тільки для митного регулювання, а й для інших галузей, приймають спільні акти митної служби із зацікавленими міністерствами та відомствами. Такі акти є обов’язковими до виконання як у митній системі, так і в інших структурах виконавчої влади. Так, наказом Держмитслужби та Міністерства юстиції України відповідно до нового МК України та Закону України «Про виконавче провадження» встановлено порядок передачі органам державної виконавчої служби майна, вилученого митними органами й щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію.
Згідно з Митним кодексом України (далі — МК) митна справа включає до себе[7]:
• порядок переміщення через митний кордон товарів та інших предметів;
• митне регулювання, пов'язане з встановленням мит і митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики.
До складових частин митної справи належать митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, боротьба з контрабандою і порушеннями митних правил, розгляд справ про порушення митних правил.
Загальна характеристика митної справи пов'язана з визначенням термінів і категорій, таких як митниця, митна територія, митний кордон, митний контроль, зона митного контролю, митне оформлення, митна декларація[7].
Митниця є органом виконавчої влади, який входить в єдину систему митних органів України. Митниця забезпечує порядок переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів, речей та інших предметів; стягування митних платежів; здійснює митний контроль і митне оформлення тощо. Митниці розташовуються на митному кордоні України, що співпадає з державним кордоном України, в пунктах пропуску на державному кордоні України, через які здійснюється залізничне, автомобільне, морське, річкове, повітряне та інше сполучення, а також в інших районах митної території України; в пунктах, розміщених на митному кордоні України, там, де він співпадає з межами спеціальних митних зон, а також на території спеціальних митних зон.
Україна як суверенна держава самостійно створює власну
митну систему і здійснює митну справу. Митна справа є складовою
частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності
України[7].
Митна справа в Україні включає в себе встановлення порядку
та організацію переміщення через митний кордон України товарів і
предметів, обкладення митом, оформлення, здійснення контролю та
інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні[1].
Магістр