Поняття та ознаки юридичної практики (ID:1210799)

Вчений С. І. Палешник зазначає, що юридична і відповідно судова практика, як одна з її різновидів, включає дві основних складові: 1) юридичну діяльність, елементами змісту якої виступають її об’єкти, суб’єкти, учасники, юридичні дії, засоби і способи їх здійснення, результат, що дає змогу задовольнити індивідуальну або суспільну потребу; 2) соціально-правовий досвід, сформований на основі юридичної діяльності, елементами якого виступають правоположення, вироблені у ході багаторічної практики приписів загального характеру, які акумулюють соціально цінні та стабільні сторони конкретної юридичної діяльності [6, с. 169-170]. С. Д. Гусарєв та О. Д. Тихомиров визначають юридичну практику як діяльність професійних юристів, спрямовану на безпосередній захист прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права (особи, держави, суспільства). До неї належать надання допомоги у складанні правових документів, консультування з вибору оптимальних варіантів поведінки відповідно до норм права, посвідчення юридичних фактів тощо. У процесі цієї діяльності забезпечується реалізація норм права. Таким чином, юридична практика охоплює виключно сферу діяльності юристів-професіоналів [2, с. 255]. Аналіз цього визначення свідчить, що автори фактично ототожнюють юридичну практику лише з правозахисною діяльністю, залишаючи поза увагою інші важливі її аспекти, зокрема правоохоронну, правозастосовну та правотворчу діяльність.