Зразок роботи
У загальній теорії права під терміном «джерело права» розуміється форма зовнішнього вираження юридично обов’язкових правил поведінки, яка надає цим правилам статус правових норм. Такими формами можуть бути, наприклад, конституція, закони, укази, постанови чи розпорядження уповноважених органів державної влади.
Відповідно, джерела міжнародного права – це способи закріплення норм, що регулюють поведінку суб’єктів міжнародних відносин і яким надається характер міжнародно-правових норм [14].
Український дослідник М. О. Баймуратов зазначає, що термін «джерело права» вживається у двох значеннях – матеріальному та формальному. Матеріальні джерела пов’язуються з умовами життя суспільства, тоді як формальні – це форми, у яких норми права знаходять своє вираження та закріплення. Лише формальні джерела мають юридичне значення і становлять предмет дослідження юридичної науки, включно з міжнародним правом. Таким чином, джерелом міжнародного права вважається саме форма вираження міжнародно-правових норм [1, с. 82].
У розвитку теорії міжнародного права існують кілька шкіл, кожна з яких пропонує своє розуміння джерел міжнародного права. Основними серед них є натуралістична, позитивістська та сучасна школи. Кожна з них має власне бачення щодо того, що може вважатися джерелом міжнародного права.
Натуралісти вважають, що джерела міжнародного права випливають з природних прав людини та загальних принципів справедливості. Вони вважають, що міжнародне право має ґрунтуватися на невід'ємних правах людини і моральних нормах, які існують незалежно від конкретних угод чи договорів між державами. Для натуралістів важливою є ідея, що деякі права і обов'язки є універсальними і загальними для всіх людей, а отже, вони повинні бути закріплені як норми міжнародного права. Тому, з точки зору натуралістичної школи, навіть резолюції міжнародних організацій, які суперечать основним принципам справедливості або правам людини, не можуть вважатися правовими нормами, оскільки вони не мають природного морального підґрунтя. Згідно з таким підходом, правові норми повинні відповідати моральним критеріям, що виходять з універсальних прав і свобод [2, с. 10].
Позитивістська теорія міжнародного права, навпаки, стверджує, що джерела права формуються лише через конкретні угоди, договори, рішення міжнародних судів і інші акти, що мають формальне юридичне визнання. Позитивісти наполягають на тому, що норми міжнародного права є результатом конкретних домовленостей між державами, і їх обов'язковість визначається лише на основі згоди держав. Згідно з позитивістами, будь-які резолюції міжнародних організацій, такі як резолюції ООН, або рішення міжнародних судів, мають визнану юридичну силу тільки тоді, коли вони є частиною міжнародного договору або є зобов'язаннями держав, що підписали відповідні документи. Вони розглядають акти міжнародних організацій як можливі джерела права, якщо ці акти мають юридичну силу відповідно до норм, прийнятих державами-членами.
