Зразок роботи
ВСТУП
Охорона дитинства – безумовний стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Невід’ємним базовим його складником є охорона й усебічний захист моральності неповнолітніх у контексті загальноцивілізаційних проблем відтворення феномена моральності як такого. [1] Ці проблеми («зіткнення цивілізацій», конфлікти культур, культурні експансії, аномія, звикання до насильства», симуляція соціальної реальності, «технологічне випередження» тощо) глибоко укорінені в надрах соціально-кризових станів епохи постмодерну, after-постмодерну.
І цілком зрозуміло, що кожна з них має свою проекцію й на сферу моральності неповнолітніх, але не як двомірний відбиток, а як об’ємне, багатошарове, гносеологічно автономне утворення, додатково обтяжене аморальністю частини дорослого населення. Отже, без перебільшення можна стверджувати, що захист моральності неповнолітніх є не лише загальнонаціональним, а й загальноцивілізаційним стратегічним пріоритетом, що визначає потенціал до збереження й прогресивного розвитку людства загалом.
Дитяча праця є надзвичайно складною проблемою, масштаби якої є величезними. За оцінками Міжнародної організації праці на 1998 рік, тільки в країнах, що розвиваються, були змушені працювати близько 250 мільйонів дітей віком від 5 до 14 років. З них 153 мільйони живуть в Азії, 80 мільйонів – в Африці та 17 мільйонів – у Латинській Америці. «Багато їх трудяться в умовах, які небезпечні для їх фізичного, духовного та емоційного розвитку»
З 2000 по 2012 роки число працюючих дітей у світі скоротилося з 246 млн до 168 млн. Але все одно приблизно один з десяти дітей на планеті в 2012 році працював, при цьому більше половини з них (85 млн) були зайняті небезпечними формами роботи. Найгірша ситуація спостерігалася в Африці на південь від Сахари, де працювало 59 млн дітей, більш ніж кожна п'ята дитина (21,4%). 16 травня 2015 року видання Newsweek повідомило про загибель 28 дітей у Нігерії через отруєння свинцем під час робіт на нелегальних золотих шахтах
У Центральній та Східній Європі проблеми переходу до ринкової економіки привели останнім часом до значного зростання обсягів дитячої праці Це особливо торкнулося вуличних дітей, які змушені заробляти життя, виконуючи найважчі види робіт. Подібну ситуацію за жодних обставин не можна вважати допустимою.
Актуальність теми витікає з необхідності дослідження та активної боротьби з фактом експлуатації дітей.
Експлуатація дитячої праці – це робота, яка становить загрозу здоров'ю, безпеці, моральному стану дитини, а також робота, яка не дозволяє дитині здобувати освіту. [2] Це також залучення до роботи дітей молодших за певний вік. Одним словом, з точки зору міжнародного права та законодавства більшості країн, підліток, що розпорошує пестициди, або дитина, яка не може ходити до школи, бо їй доводиться працювати, - жертви експлуатації.
Найбільш чіткою та певною позицією з цього питання є позиція Міжнародної організації праці (МОП), оскільки міжнародне законодавство у соціальній сфері, згідно з мандатом МОП, починається із захисту дітей. З перших днів існування МОП спрямовує свою законотворчу діяльність на викорінення дитячої праці, яка на порозі ери індустріалізації ставилася до найважчих хвороб суспільства. Вже 1919 року, через кілька місяців після заснування МОП було прийнято Конвенцію про заборону праці дітей віком до 14 років на промислових підприємствах. Після цього були прийнято інші конвенції про дитячу працю.
Однією з віх у розвитку міжнародного законодавства з цього питання можна вважати прийняту в 1973 Конвенцію про мінімальний вік для прийому на роботу, який був встановлений рівним 15 рокам. Конвенція спрямована проти всіх форм праці, які пов'язані з експлуатацією дітей, представляють небезпека їхнього фізичного чи психічного розвитку; перешкоджають навчанню у школі або здобуття професійних навичок. У визначенні дитячої праці МОП виходить із реальної ситуації — того, що сьогодні, на жаль, є повсякденною практикою. Ратифікуючи Конвенцію 1973 року, кожна країна зобов'язується здійснювати політику, спрямовану викорінення дитячої праці. На сьогодні більше половини країн-членів МОП, зокрема Україна, ратифікували цю Конвенцію.
У багатьох країнах дитяча праця є прямим наслідком бідності або обумовлена традиціями. Боротьба проти цього явища повинна знайти відображення у політиці, культурі та державних структурах. [17]
Віддаючи собі звіт у тому, що дитяча праця може бути викорінена тільки в віддаленій перспективі, держави спрямовують свої зусилля насамперед на боротьбу з найгіршими формами дитячої праці у трьох цільових групах:
- діти, зайняті на примусових роботах або які перебувають у борговій кабалі;
- діти, які виконують небезпечні види робіт;
- маленькі діти, які виконують будь-які види робіт.
Усередині цих трьох груп особлива увага приділяється дівчаткам, які нерідко піддаються прихованій експлуатації або насильству, виконуючи функції прислуги чужому господарстві або у своїй сім'ї.
У червні 1999 року МОП одноголосно прийняла нову Конвенцію та Рекомендацію про найгірші форми дитячої праці. Конвенція № 182 дає визначення форм дитячої праці, негайна заборона яких має стати першочерговим завданням країн, що ратифікували Конвенцію. До таких форм відносяться всі форми рабства або практика, подібна до рабства, як, наприклад, продаж дітей та торгівля ними, боргова кабала та кріпосна залежність, а також примусова або обов'язкова праця, у тому числі і примусове чи обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах.
Через вік, неповнолітні здебільшого позбавлені можливості захистити себе від примусу з боку дорослих, зокрема економічного. З цієї причини забезпечувати дотримання їхніх прав має держава. На міжнародному рівні заборона використання дитячої праці встановлено Принципом 9 Декларації з прав дитини (1952г.) і ст.32 однойменної Конвенції ООН (1989г.).
Відповідно до цих норм, дітям не можуть доручатися або вирішуватися заняття, які негативно впливають на здоров'я, перешкоджають їх освіті, фізичному, розумовому, моральному чи соціальному розвитку. Країни-учасниці взяли на себе зобов'язання щодо встановлення мінімального віку, вимог щодо тривалості робочого дня та умов праці, а також щодо призначення санкцій за недотримання заборон.
Основними нормативними актами національного законодавства у цій сфері є Закон «Про охорону дитинства» та главу 13 КЗпП України. Для осіб, які допускають порушення свобод молодшого покоління, передбачено кримінальну та адміністративну відповідальність.
Залежно від форми експлуатації, до винних застосовуються такі статті: трудова (ст.150, ч.2 ст.172); залучення до жебракування малолітніх, які не досягли 14 років (ст.150-1); сексуальна (ст.152-156-1 включно, із відповідною кваліфікацією).
Найпоширенішим порушенням щодо неповнолітніх 16-18 років є недотримання законодавства про працю та охорону праці (ст.41 КОАП), коли роботодавці не скорочують робочий час молодих працівників до 36 годин на тиждень, викликають на роботу у вихідні, затримують понаднормово, призначають нічні зміни, що не надають додаткові відпустки для навчання. За кожен подібний інцидент посадовим особам чи власникам бізнесу загрожує штраф у розмірі 340 – 680 грн. Якщо за рішенням суду таке діяння буде визнано грубим порушенням трудового законодавства чи договору, винні відповідатимуть по ст.172 чи ст.173 КК.
Об’єктом дослідження є законодавство України.
Предмет дослідження – кримінально-правова оцінка експлуатації дітей.
Методологія дослідження полягає у аналізі та порівнянні законодавчих норм.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ДІТЕЙ.
1.1. Трудова експлуатація;
Незважаючи на значний прогрес, досягнутий за останні два десятиліття в галузі викорінення дитячої праці, багато проблем залишаються: хоча з початку 2000 року чисельність дітей, зайнятих дитячою працею, скоротилася на одну третину, таких дітей у світі все ще 168 млн осіб, причому більше половини з них – 85 млн осіб – займаються небезпечною працею. Робота МОП у цій сфері визначається положеннями двох основних конвенцій, зокрема, Конвенції 1973 року про мінімальний вік для прийому на роботу (№ 138) та Конвенції 1999 року про заборону та негайні заходи щодо викорінення найгірших форм дитячої праці (№182) , яка швидко стала однією з найпоширеніших конвенцій МОП (на сьогодні її ратифікували 180 країн).
Експлуатація дітей заборонена на законодавчому рівні. Відповідно до статті 150 ККУ експлуатація дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Існує значна різниця між безліччю робіт, що виконуються дітьми. Одні з них складні та вимогливі, інші — небезпечніші та ганебніші з морального погляду. Не всю роботу, яку виконують діти, слід вважати дитячою працею, яка підлягає викоріненню. Участь дітей або підлітків у роботі, не шкідливій для здоров'я та особистого розвитку або не перешкоджає навчанню, можна розглядати як позитивний аспект.
Термін «дитяча праця» у вужчому сенсі означає роботу, яка позбавляє дітей дитинства, підриває їх потенціал, ущемляє гідність, а також шкодить фізичному та розумовому розвитку. Це робота, що позбавляє дитину можливості відвідувати школу, що зобов'язує її кидати навчання або вимагає поєднувати відвідування занять з важкою та тривалою працею.
У своїх крайніх формах дитяча праця означає для дитини рабство, поділ з його сім'єю, схильність до серйозних факторів ризику та захворювань і (або) необхідність боротися за своє виживання на вулицях великих міст, нерідко з малого віку.[3] Пріоритетом МОП є негайне викорінення найгірших форм дитячої праці у тому вигляді, як вони визначені у статті 3 Конвенції № 182:
всі форми рабства або практику, подібну до рабства, наприклад продаж дітей та торгівля ними, боргова кабала і кріпосна залежність, а також примусова або обов'язкова праця, у тому числі примусове або обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах; використання, вербування або пропозиція дитини для проституції, для виробництва порнографічної продукції або порнографічних уявлень; використання, вербування або пропозиція дитини для зайняття протиправною діяльністю, зокрема для виробництва та продажу наркотиків, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах; робота, яка за своїм характером або умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров'ю, безпеці чи моральності дітей.
