Зразок роботи
РОЗДІЛ 1
КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОРИСЛИВИХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
Корислива злочинність – це сукупність злочинів, що вчиняються з метою: задоволення „абсолютних”, тобто найнеобхідніших, життєво важливих потреб; задоволення „відносних потреб”, що виникають в умовах соціально-економічної диференціації населення і порівняння людьми свого положення з положенням оточуючих; досягнення свого ідеалу – якогось матеріального стандарту або соціального стандарту (проникнення у „вищі верстви” суспільства) [13, c. 131]. Злочини проти власності є частиною корисливої злочинності.
Можна виділити наступні види криміногенної користі: користь-користолюбство, користь-накопичення, користь-паразитизм, службова користь, користь-легковажність, користь-потреба. Корисливі злочини у всіх країнах світу є найпоширенішими.
Перелік злочинів не такий вже і різноплановий в різних державах і в різні історичні періоди. Посягання на життя та здоров’я, честь та гідність, конституційний устрій, громадській порядок, порядок виконання службовий повноважень, економічної діяльності, різні форми незаконного заволодіння чужим майном. Так, соціально-економічним відносинам ринкового типу притаманна висока корислива злочинність.
При кримінологічній характеристиці об’єднуючим елементом таких злочинів в одній групі є незаконне збагачення за рахунок порушення права власника, а також незаконне використання або розпорядження чужим майном. До загальнокримінальних корисливих злочинів відносяться і розбої, грабежі, вимагання тощо, в яких насильство використовується виключно як засіб досягнення корисливої мети [3, c. 53].
Загальнокримінальна корислива злочинність завжди займала й займає в даний час значне місце в структурі злочинності України [17, c. 188], визначаючи її кількісну сторону.
Наприклад, у 2003 р. загальна кількість зареєстрованих злочинів збільшилася на 105,7 тис. злочинних проявів. Основним фактором підвищення рівня злочинності стало різке збільшення кількості зареєстрованих крадіжок чужого майна на 35,2 %, грабежів – на 73,2 %. У структурі загальної злочинності в цьому році за видами злочинів переважали, як і в минулих роках, крадіжки та грабежі, частка яких становила 54,2 %. Так, питома вага крадіжок чужого майна у 2003 р. становила 47,6 %, або 264,9 тис. злочинів. Кожна третя крадіжка (31,3 %) вчинена з квартир громадян. Всього було вчинено 66 тис. крадіжок з квартир, що на 34,1 % більше від показника 2002 р. Кількість розбійних нападів у 2003 р. збільшилась на 9,8 % і становила 5,7 тис. Було зареєстровано 36,5 тис. грабежів. Заволодіння майном шляхом шахрайства мало місце в 16 тис. випадках, що на 5,5 % більше.
У наступні роки з’явилась тенденція щодо зниження рівня злочинності в Україні. Наприклад, упродовж 2006 р. органами МВС та прокуратури зареєстровано 420,9 тис. злочинів, що на 13,3 % менше від показника 2005 р. Зниження рівня злочинності на всій території України відбулося за рахунок різкого зменшення кількості крадіжок і грабежів з 48,1 % у 2005 р. до 41,3 % у 2006 р. Кількість крадіжок чужого майна зменшилася на 29,2%, у 2006 р. зареєстровано 132,2 тис. таких злочинів, але вони залишилися найбільш поширеними в структурі злочинності, їх питома вага становила 31,4 %, у 2005 р. – 38,4 %. У тому числі квартирних крадіжок вчинено 35,7 тис., що на 28,6 % менше, їх частка у числі всіх крадіжок становила 27 %. Кількість вчинених грабежів чужого майна у 2006 р. зменшилася на 11,5 % і становила 41,7 тис. Зареєстровано 6,5 тис. розбійних нападів, що на 3,6 % менше. Кожен третій (36,7 %) розбійний напад із числа закінчених розслідуванням було вчинено особами, які раніше вчиняли злочини і притягувалися до кримінальної відповідальності [26].
У 2007 р. зареєстровано вчинення 187 тис. 768 злочинів проти власності, або 46,7% від загальної кількості вчинених злочинів, що на 12,9% менше порівняно з 2006 р. Основну частину злочинів проти власності становили: крадіжки – 114 тис. 665 випадків, або 61,1% та грабежі – 32 тис. 268 випадків, або 17,2%. Так, відповідно до вироків, що набрали законної сили, у 2007 р. суди засудили за злочини проти власності 59 тис. 614 (у 2006 р. – 67 тис. 083) осіб, з яких: за ст. 185 КК – 32 тис. 823 (39 тис. 914), ст. 186 КК – 14 тис. 348 (14 тис. 899), ст. 187 КК – 4 тис. 790 (4 тис. 709), ст. 188 КК – 540 (554), ст. 188-1 КК – 3 (7), ст. 189 КК – 1 тис. 244 (2 тис. 443), ст. 190 КК – 3 тис. 728 (3 тис. 377), ст. 191 КК – 2 тис. 138 (1 тис. 180).
Більшість засуджених за злочини проти власності у 2007 р. вчинили їх у віці до 30 років – 42 тис. 173, з них неповнолітні – 8 тис. 189, у тому числі віком до 16 років – 2 тис. 413. На час вчинення злочину не працювали і не навчалися 40 тис. 618 осіб, або 68,1% від кількості всіх засуджених за такі злочини. Серед непрацюючих кількість осіб, які мали судимість, становить 18,9%. У стані алкогольного та наркотичного сп’яніння злочини вчинили 19 тис. 243 засуджених, або 32,5%. У складі організованої групи – 454 особи.
У 2008 р. за вчинення злочинів проти власності засуджено 52,2 тис. осіб, що на 12,4% менше, ніж у 2007 р. Проте, незважаючи на зменшення їх кількості, їх частка в структурі всіх засуджених становить 35,6 % [23].
Отже, згідно з офіційною статистикою, відбувалось значне скорочення кількості зареєстрованих злочинів деяких видів даної категорії. Проте, необхідно зазначити, що число зареєстрованих злочинів – це далеко не число всіх скоєних злочинів. Зниження кількості зареєстрованих злочинів проти власності, у тому числі і найбільш поширених форм розкрадання, на тлі нестабільної економічної ситуації в країні, зубожіння основної частини населення представляється малоймовірним в реаліях сьогодення. Поясненням цьому може служити підвищення латентності даних видів злочинів за рахунок їх малозначних проявів, коли потерпілі в силу тих чи інших причин уникають звернення до правоохоронних органів із відповідними заявами.
Зниження кількості злочинів може відображати і фактичне зниження злочинності, і зміну норми закону, практики реєстрації. Так, на позитивну динаміку зареєстрованої ненасильницької корисливої злочинності вплинула часткова декриміналізація. Відповідно до Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р. сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для кваліфікації злочинів або адміністративних правопорушень була встановлена на рівні податкової соціальної пільги, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного податкового року (до цього часу було 17 грн.). Тобто, за декілька років мінімальна сума для притягнення до кримінальної відповідальності, наприклад, за крадіжку, збільшилась з 51 грн. до 907,5 грн.
Отже, реально кількість корисних посягань в останні роки не зменшувалась, але значна їх частина в кримінальній статистиці не відображалась, оскільки ці діяння були штучно виведені зі сфери впливу кримінального закону.
У 2009 р. за даними МВС вже зареєстровано 175582 крадіжок, що на 58,9% більше, ніж у 2008 р. (110493 злочинів); 18004 шахрайств, що на 22,5% більше, ніж у попередньому році (14693 злочинів). Проте кількість насильницьких загальнокримінальних корисливих злочинів майже не змінилася. Так, у 2009 р. зареєстровано 27598 грабежів, що всього на 2.5% більше, ніж у 2008 р. (26927 злочинів); 5103 розбоїв, що на 2,4% більше, ніж у попередньому році (4984 злочинів), а кількість зареєстрованих вимагань взагалі зменшилась на 10,1%, з 624 до 561 злочину [23].
Різке збільшення кількості зареєстрованих крадіжок у 2009 р. можна пояснити у тому числі і прийняттям Закону України „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за викрадення чужого майна” від 4 червня 2009 року. Найбільш принциповою новацією цього Закону слід вважати зменшення в ст. 51 КУпАП відразу в п’ятнадцять разів обсягу викрадення чужого майна, що вважається дрібним, з 3 до 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Отже, якщо до цих змін дрібна крадіжка завершувалася на сумі в 907,5 грн., то за новою редакцією у 2009 р. – 60,5 грн. Законодавці виправили наслідки Закону України „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення” від 2 червня 2005 року, коли межу кримінальної відповідальності за крадіжку було піднято до розміру трьох неоподатковуваних мінімумів, що викликало численні нарікання громадськості та значне зменшення кількості офіційно зареєстрованих ненасильницьких корисливих злочинів [1].
У 2010 р. за даними МВС зареєстровано 318216 злочинів проти власності, що складає 63,5% від усіх злочинів, а у 2011 р. вже 339326 злочинів (65,8% від усіх злочинів), що на 6,6% більше, ніж у 2010 р. Так, у 2010 р. зареєстровано 254755 крадіжок, а у 2011 р. вже 277598 крадіжок, що на 9,0% більше.
Кількість грабежів, розбоїв та шахрайств дещо зменшувалась. Так, у 2010 р. зареєстровано 23300 грабежів, а у 2011 р. - 22966, що на 1,4% менше. У 2010 р. зареєстровано 4029 розбоїв, а у 2011 р. - 3715, що на 7,8% менше. У 2010 р. зареєстровано 24879 шахрайств, а у 2011 р. - 24058, що на 3,3% менше. Проте кількість вимагань збільшилась. Так, у 2010 р. зареєстровано 464 вимагань, а у 2011 р. - 599, що на 29,1% більше [2].
За перше півріччя 2012 р. за даними МВС зареєстровано 165162 злочинів проти власності, що складає 65.0% від усіх злочинів, що на 0.9% більше, ніж за аналогічний період 2011 р. Так, за перше півріччя 2012 р. кількість крадіжок збільшилась на 0.7 %, а шахрайств на 10.1 %. Проте, кількість грабежів зменшилась на 0.4 %, розбоїв на 3.6 %, вимагань на 31.7 %.
Межі кримінологічного аналізу злочину, як правило, ширші в порівнянні кримінально-правового. Стадії мотивації та прийняття рішення можуть містити вчинки, котрі кримінальним законом не розглядаються як готування до злочину, але вони кримінологічно значимі. Наприклад, особа, яка запланувала заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, підшукала підприємство, працевлаштувалась та вивчила систему охорони та контролю. При кримінологічному дослідженні також вивчається й посткримінальна поведінка, аналізуються соціальні наслідки діяння як для самого винного, так і для оточуючих. Крім того, враховуються і такі моменти, як здобуття кримінальних навичок, порушення нормальних умов функціонування організацій, створення умов для продовження злочинної діяльності [19, c. 23].
В структурі злочинів проти власності визначальне місце належить крадіжці. У загальній кількості крадіжок переважають посягання на особисте майно громадян, більше третини таких крадіжок скоюються з квартир, а, наприклад, питома вага кишенькових крадіжок становить менше 2%. Слід враховувати високу латентність цих злочинів внаслідок труднощів розкриття та викриття винного. У більшості випадків кишенькового злодія затримують лише після вчинення декількох десятків крадіжок. Кишенькові крадіжки відбуваються в основному в громадських місцях, частіше на ринку й у громадському транспорті. Основну категорію потерпілих складають жінки [27, c. 128]. Цей вид крадіжок відноситься до найбільш професійних видів злочинної діяльності.
Грабіж у структурі злочинів проти власності займає друге місце після крадіжок. Кримінальна статистика найчастіше фіксує грабежі з обтяжуючими ознаками, серед яких переважають повторність, попередня змова, проникнення до житла, вчинення організованою групою, застосування насильства і т.п. Існують наступні основні способи вчинення грабежів: нанесення побоїв (40%), застосування психологічного насильства (25%), ривок (24%), використання алкогольного сп’яніння (11%). Близько 18% грабежів скоюються у групі, 27% – особами, які перебували в стані алкогольного сп’яніння.
Фактична реалізація рішення може відрізнятися від запланованого при зміні зовнішніх факторів. Наприклад, при активному опорі потерпілого грабіж може перерости в розбій або, навпаки, особа може відмовитися від доведення злочину до кінця [8, c. 138].
Розбій є одним з найбільш небезпечних злочинів, спрямований не тільки проти права власності, а й проти особи. В останні роки насильство набуло широкого поширення і, нажаль, стало частим явищем в повсякденному житті. Значна частина корисливо-насильницьких злочинів скоюється із застосуванням чи погрозою застосування вогнепальної чи іншої зброї.
Грабежі і розбої найчастіше вчиняються відносно приватної власності (80%), в умовах міста (до 80%), на вулицях, у громадських місцях (до 60%), у під’їздах, ліфтах будинків (10%). Розбій, як і грабіж, найчастіше скоюють особи без постійного джерела доходу – 65%, особи, які раніше вчиняли злочини – 40-45%, особи у віці 18-24 років – 40%.
Одна з характерних особливостей учасників грабежів і розбоїв – це стійке ведення паразитичного способу життя, відсутність якої-небудь певної професії, постійного місця роботи, певного місця проживання. Переважно це особи, які в основному ніде не працюють або знаходяться на випадкових, тимчасових роботах. Для даної категорії осіб характерний відносно високий відсоток загального і спеціального рецидиву [7, с. 43].
Шахрайство складає незначну частку всіх зареєстрованих злочинів, але статистичні данні не відтворюють реального стану речей щодо кількості вчинених шахрайств [15, c. 16]. Цей вид корисливої злочинності характеризується високим рівнем латентності, що пояснюється тим, що потерпілі часто не усвідомлюють протиправного характеру дій винного або, усвідомивши ][, не звертаються до правоохоронних органів через небажання скомпрометувати себе. Вище середнього в складі шахраїв питома вага жінок (до 40%).
