ЗАХИСТ ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ГРОМАДЯН (ID:127638)

1.1. Історія розвитку права на захист честі та гідності Право на честь і гідність громадян є конституційним. Людина, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, — проголошується в ст. З Основного Закону. Право на честь та гідність — складова інституту права немайнових благ сучасного цивільного права. Ці важливі духовні немайнові блага втілені у самій особистості. Вони визначають добре ім'я людини. У своєму історичному розвитку ці правові категорії не були закріплені в законодавстві і часто порушувалися. На перших етапах формування приватного права, немайновим правам особи не приділялося суттєвої уваги, а такі категорії як честь та гідність взагалі ніде не згадувалися. Вже в Російській імперії використовується конструкція групової, родинної честі, згідно з якою вважалося, що порушення певних правил поведінки ганьбить честь всієї родини. Поняття честі було пов’язано з родом, походженням, розглядалось як привілей дворянства, хоча селяни були безправними. До окремих питань закріплення немайнових прав звертався видатний цивіліст І.О. Покровський (1868-1920). Досліджуючи питання про те, яким має бути право, що відповідає сутності і природі людини, він звертав увагу на те, що ще представники старої природно-правової школи – Гуго, Гроцій, Томазій, Вольф – побудували вчення про права особистості, стверджуючи що з народженням людина набуває природне право на захист життя, свободи та гідності. В Австрійському цивільному кодексі окремим параграфом було визначено: «Кожна людина має природжені права, що диктуються самим розумом і внаслідок цього вона має поважатись як особистість» . Проте у першій половині ХІХ ст. на зміну природно-правовій доктрині прийшло «реалістичне» вчення, згідно з яким суб’єктивне немайнове право в особи може виникнути лише в разі порушення закону, посягання на її життя або недоторканість. І тільки тоді виникає право на відкшодування.