Право на свободу та особисту недоторканість . (ID:139269)

ВСТУП Особисті права і свободи становлять першооснову правового статусу людини і громадянина, є найважливішим елементом всієї системи прав і свобод і багато в чому характеризують ступінь цивілізованості суспільства і держави. Особисті права людини належать їй від народження. До цих прав належить перш за все право на життя, інші права і свободи, що базуються на основі цього права: на свободу та особисту недоторканність, рівність перед законом і судом, гідність особи, право на недоторканність приватного життя, особисту і сімейну таємницю, захист своєї честі і доброго імені, право на недоторканність житла, на визначення національної приналежності та вибір мови спілкування, свобода пересування і вибору місця перебування і проживання, свобода совісті та віросповідання, думки і слова. Особисті права служать базисом для інших груп прав і свобод і складають основу конституційного статусу особистості. Не випадково в розділі 2 "Права і свободи людини і громадянина» Конституції України 1993 р. право на свободу та особисту недоторканність встановлено одним з перших, після права на життя і права на збереження гідності особистості. У числі особистих конституційних прав, що належать людині, одне з провідних місць посідає право на свободу та особисту недоторканність, яке разом з іншими природними правами складає основу конституційного статусу особи і утворює найважливіший принцип здійснення будь-якої державної діяльності. Людина народжується вільною, тобто має можливість діяти у відповідності зі своїми інтересами, потребами і бажаннями. Громадянин, вступаючи в різні правовідносини з суспільством і державою, повинен знати, що його свободі нічого не загрожує, що він є активним членом громадянського суспільства і це суспільство має гарантувати захищеність її основних прав і свобод. Права і свободи людини мають універсальний, всеосяжний характер, не можуть бути особистою привілеєм окремих громадян. Конституція закріпила, що здійснення прав і свобод людини і громадянина не повинно порушувати права і свободи інших осіб. Відсутність або неналежне закріплення основних прав і свобод людини і громадянина в Основному законі веде до того, що особистість постійно зазнає обмежень, перетворюється на придаток держави, а не в його рівноправний суб'єкт. Актуальність дослідження конституційного права на свободу та особисту недоторканність зумовлена тим, що в житті кожної людини свобода і особиста недоторканність є найбільш значущими правами, яких він набуває від народження. Це означає, що будь-яка особа незалежно від статі, національності, віросповідання і т.д. вправі здійснювати будь-які дії, що не суперечать закону, не наражаючись якомусь примусу або обмеженням в правах із боку кого б то не було. Мета курсової роботи  дослідження конституційного права на свободу та особисту недоторканність. Об'єкт дослідження  суспільні відносини у сфері конституційного права на свободу та особисту недоторканність. Предмет дослідження  конституційне право на свободу та особисту недоторканність як категорія конституційного права, нормативне закріплення гарантій даного права і доктринальні розробки в даній області. Щодо ступеня наукової дослідженості відзначу, що останнім часом з'явилося кілька цікавих робіт сучасних авторів, присвячених конституційно-правовим основам права про волю і особисту недоторканність (П.А. Астафічев, О.Г. Селіхова, Ю . І. Стецовський, В.А. Куликов, А.А. Опалєва, Н.В. Ткачова). Методологічну основу дослідження становлять загальнонауковий діалектичний метод пізнання, загальнонаукові методи (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування), а також частнонаучні методи (системно-структурний, формально-юридичний). Структура курсової роботи складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаної літератури.