Правова природа судового наказу та підстави його видачі: проблеми теорії та практики (ID:143715)

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ПІДСТАВИ ВИДАЧІ СУДОВОГО НАКАЗУ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ Судовий наказ застосовувався ще у Стародавньому Римі у формі преторського захисту. Претор видавав інтердикти (розпорядження претора про негайне припинення будь-яких дій, що порушують громадський порядок та зачіпають інтереси громадян) після розгляду фактів, на які посилалась особа, яка звернулась до претора. Інтердикт був безумовним та категоричним наказом. Вимоги наказу були спрямовані на негайне виконання. Якщо особа, проти якої був виданий інтердикт, оспорювала його та вимагала призначення судді, ця вимога задовольнялася. Таким чином, спочатку справу вів претор, а в разі заперечення з боку відповідача проти інтердикту – суддя, тобто процес у справі фактично поділявся на дві частини [14, с.271]. У дореволюційному російському цивільному судочинстві також існувало наказне провадження (введено законом 1891 р.), яке здійснювалося за справами про вимогу платежу певної грошової суми, які були заснованц на письмових забов’язаннях, і за справами про стягнення квартирної або арендної плати та про виселення орендаторів або мешканців за спливом строку найму [24, с. 82-83]. У ЦПК УСРР 1924 р. також був введений судовий наказ, однак 28 липня 1939 р. постановою РНК СРСР видача народними суддями судових наказов була скасована. Цивільний процесуальний кодес УРСР, який був прийнятий 18 липня 1963 р., також не передбачав судового наказу. Національний законодавець приділяє значну увагу наказному проваджен¬ню, цей вид провадження у цивільному судочинстві знаходиться у постійній динаміці, еволюційному розвитку. Необхідність відновлення даного правового институту вже не викликає сумнівів ні у юристів-науковців, ні у юристів-практиків. Стаття 95 ЦПК наголошує, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, який видається судом тільки за результатами розгляду вимог, передбачених ЦПК (тобто перелік цих вимог в редакції Закону є вичерпним) [3].