«Органи досудового розслідування та їх процесуальні повноваження» (ID:149941)

Становлення органів досудового розслідування нерозривно пов’язане зі створенням і розвитком системи досудового слідства загалом і має довгу історію. У староіндійській «Книзі Законів Ману» слідство порівнюється з полюванням: «Як мисливець по слідах крові, так і цар за допомогою слідства повинен розкрити, на якому боці правда». За часів Київської Русі не існувало окремих органів,які займалися б боротьбою зі злочинністю. Розслідування злочинів зводилося до «упіймання» злочинця та відшкодування збитків, завданих злочином. Заслуговує на увагу кримінальний процес і судочинство, що виникли та самобутньо розвивалися в кінці XVI й на початку XVII століття в Запорізькій січі, котра являла собою унікальну військову общину, подібної до якої не знала жодна країна світу. Відомий дослідник історії Запорізької січі Д. І. Яворницький стверджує: «запорожці не мали письмових законів, а військові суди вирішували справи керуючись давніми звичаями та здоровим глуздом». Під час царювання Петра I як розшук, так і подальше слідче провадження покладалися поперемінно на різні урядові установи. У 1724 році було засновано Контору пошукових справ, яка проводила розслідування так званих «небезпечних злочинів». Перша спеціальна кримінально-розшукова установа виникла у другій половині XVIII століття, діяльність якої була нетривалою. Наступний етап розвитку системи досудового слідства пов'язаний, насамперед, із виданням указу імператора Олександра II від 1860 року, яким було засновано посади судових слідчих. Потім становлення і розвиток системи попереднього слідства був пов'язаний із добою Центральної Ради та Гетьманату. Однак, більше вагомим був період проголошення в Україні радянської влади. У 1917 році «Декретом №1 Про суд» визначилися основні принципи діяльності суду та попереднього слідства й установлювалось, що «… ведення слідства і порушення справи у суді…» зараховано до компетенції слідчої комісії при трибуналі. Наступний період пов'язаний із прийняттям кримінально-процесуальних кодексів 1922 та 1927 рр. і збільшенням ролі прокурорського нагляду за досудовим слідством. Встановлюючи процесуальну самостійність слідчого, КПК 1922 року ставив його у відповідну залежність від прокурора, а вирішення спірних питань досудового слідства зараховував до компетенції суду. КПК 1927 року встановив: «за наявності спірних питань, котрі виникають на стадії досудового слідства, останні вирішуються прокурором без будь-якої участі суду».