Зразок роботи
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОМЕНТУ ЗАКІНЧЕННЯ ЗЛОЧИНІВ
1.1. Поняття моменту закінчення злочинів
Перш ніж аналізувати особливості моменту закінчення різних видів злочинів, треба визначити загальне правило про момент закінчення будь-якого злочину.
Починаючи з кінця ХІХ століття і по сьогоднішній день в теорії кримінального права домінуючою є думка про те, що момент закінчення злочину необхідно пов’язувати з наявністю у вчиненому особою діянні усіх ознак складу злочину, передбаченого в Особливій частині кримінального кодексу [6, с. 295].
Саме таку позицію щодо розуміння моменту закінчення злочину формалізує законодавець і в чинному КК України. Так, в ч. 1. ст. 13 КК України вказується, що закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. [2]
Разом з тим, незважаючи на те, що таке розуміння моменту закінчення злочину, яке пов’язується з фактом наявності в поведінці особи всіх ознак складу злочину, передбаченого Особливою частиною кримінального закону, стало в науці кримінально права практично аксіомою, окремі вчені все ж таки намагаються поставити його під сумнів. Так, зокрема, Ю. Демідов, вказуючи на проблематичність застосування на практиці положення, згідно якого момент закінчення злочину пов’язується з наявністю усіх ознак складу злочину, пропонує враховувати сформульоване ним правило про те, що закінчення злочину не у всіх випадках означає його припинення. Оскільки закінчення злочину відбувається, як правило, раніше його припинення. Тому, на його думку, злочин може продовжуватися на стадії закінчення до його остаточного припинення [12, с. 23]. На нашу думку, вчений правильно помічає той факт, що наявність в діянні особи складу злочину, передбаченого Особливою частиною кримінального кодексу, ще не свідчить про припинення злочину, що особливо яскраво спостерігається у так званих триваючих злочинах. Разом з тим, запропоноване вирішення цієї проблеми нам видається також доволі спірним. Адже саме по собі положення про те, що закінчений злочин може продовжуватися, містить внутрішню суперечність – якщо злочин закінчено, то, очевидно, що вже не може йти мови про його існування в часі як кримінально-правового явища.
Помічаючи випадки, коли в діянні можна фактично констатувати наявність складу злочину до повної реалізації умислу винного, деякі науковці пропонують уточнити положення про момент закінчення злочину шляхом вказівки на те, що злочин вважається закінченим, коли в діянні є всі ознаки складу злочину, передбаченого Особливою частиною кримінального законодавства, на вчинення якого був спрямований умисел особи [21, с. 180]. Не зовсім послідовно намагається розвинути цю думку в своєму дисертаційному дослідженні С. А. Іванчина, яка, з одного боку, критикує усталену позицію, коли факт закінчення злочину пов’язується виключно з наявністю в діянні особи усіх ознак складу злочину, а, з іншого боку, лише дещо уточнює її, пов’язуючи момент закінчення злочину з фактом встановлення у вчиненому діянні всіх ознак складу злочину, на вчинення якого був спрямований умисел особи [14, с. 7, 14].
