0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Заочне та наказне провадження (ID:179507)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Право, юридичні
Сторінок: 40
Рік виконання: 2017
Вартість: 280
Купити цю роботу
Зміст
Зміст Вступ РОЗДІЛ 1 НАУКОВО-ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАОЧНОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ 1.1. Поняття заочного розгляду справи та його процесуально-правова суть 1.2. Порядок заочного розгляду справи в цивільному судочинстві України 1.3. Перегляд та оскарження заочного рішення РОЗДІЛ 2 НАУКОВО-ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ НАКАЗНОГО ПРОВАДЖЕННЯ 2.1. Поняття та особливості наказного провадження у цивільному процесі 2.2. Поняття та суть судового наказу 2.3. Порядок скасування судового наказу в цивільній справі Висновки Список використаних джерел та літератури
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
1.1. Поняття заочного розгляду справи та його процесуально-правова суть Історико-правовий аналіз заочного розгляду цивільних справ у законодавстві України дозволяє зробити висновок, що до реформи 1864 року наслідком неявки зовсім не було заочне провадження, а лише або звинувачення відповідача без судового розгляду у випадку його неявки, або, навпаки, відмова в позові у випадку неявки позивача. Оскільки такий порядок видавався вкрай несправедливим та несумісним із основними засадами змагального процесу, були вироблені за зразком зарубіжних законодавств правила заочного провадження у випадку неявки сторін в судове засідання. К.Анненков справедливо зауважує, що ці обставини послужили лише мотивом, який привів до думки про необхідність введення в наш цивільний процес інституту заочного рішення [23, с.65-66]. Вони, однак, не розкривають ні підстав, ні мети, ні процесуально-правової природи сучасної моделі заочного провадження. Разом з тим, з’ясування цих питань безсумнівно видається необхідним для правильного розуміння окремих законодавчих положень, якими визначається процедура заочного розгляду справи в цивільному процесі України. У доктрині цивільного процесуального права пропонувалися різні визначення поняття заочного провадження, заочного розгляду справи, заочності в цивільному процесі чи заочного рішення. Так, В.Ґодлевскі під заочністю в широкому значенні розуміє пропуск будь-якої аудієнції в суді, а у вузькому - пропуск аудієнції, призначеної для розгляду справи по суті [26, с.17]. Приблизно в такому ж аспекті розглядає категорію заочності в цивільному процесі й А.Менциньский. Видається, що в сучасний період аналіз цивільного процесуального законодавства не дозволяє настільки широко тлумачити категорію заочності в цивільному судочинстві, оскільки у ЦПК України вона використовується у набагато вужчому значенні - тільки у контексті заочного розгляду справи, що має місце лише при неявці відповідача за чітко встановлених умов. 2.1. Поняття та особливості наказного провадження у цивільному процесі З метою спрощення, підвищення ефективності здійснення правосуддя та диференціації цивільного процесу у зміст Цивільного процесуального кодексу України було введено інститут наказного провадження. Як зазначає О. Штефан, бажання розглядати та вирішувати будь-які справи – без урахування характеру поведінки сторін і ступеня обґрунтованості їх вимог – у межах однієї процесуальної форми роз’єднує кінцеву мету судочинства і методи її досягнення [29, с.44]. Незважаючи на те, що поняття “наказне провадження” та “судовий наказ” не нові в юридичній науці та судовій практиці, наукові дискусії щодо їх правової природи тривають і досі, а тому й надалі потребують тривалих досліджень як в теоретичній, так і в практичній площині . Чинним ЦПК України визначено, що цивільні справи у судах розглядаються в порядку позовного, наказного та окремого провадження. Усі три види проваджень охоплені поняттям цивільного судочинства, а відтак, й самі є видами цивільного судочинства. Кожен вид цивільного судочинства має свою процесуальну сутність, характеризується певними особливостями судової процедури. Тому правильне вирішення питання щодо поняття та сутності кожного з видів судочинства, ознак, які їх характеризують, та критеріїв зачислення цивільних справ до того чи іншого виду провадження має велике практичне значення та суттєвий теоретичний інтерес. Цікавими є погляди науковців щодо назви розділу ІІ ЦПК України. Зокрема, на думку О. Штефан, доцільніше було б назвати розділ ІІ ЦПК України не “Наказне провадження”, а “Судовий наказ”, що відображає його сутність та зміст, оскільки він не містить нормативно закріпленого визначення наказного провадження, а лише встановлює порядок видачі судом судового наказу [29, с.46]. Протилежну позицію в цьому питанні обстоює Д. Луспеник, зазначаючи, що назва розділу ЦПК України – “Наказне провадження” є вдалою, оскільки регулює не лише порядок ухвалення судового наказу, але й процедуру самого провадження, що передує видачі судового наказу [30, с.92].