Зразок роботи
2.2. Суб'єкти запобігання та врегулювання конфлікту інтересів на державній службі в Україні
Врегулювання конфлікту, зокрема і конфлікту інтересів, на відміну від вирішення, обов’язково передбачає залучення третьої сторони, яка володіє повноваженнями щодо врегулювання конфліктних ситуацій. Якщо ми маємо справу з конфліктом інтересів на державній службі, то третьою стороною, як правило, є безпосередній керівник службовця, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі – Національне агентство чи інший, визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно. Діючий механізм враховує низку чинних нормативно-правових документів.
Визначення суб’єктів запобігання та врегулювання конфлікту інтересів на державній службі в чинному законодавстві не надано. Проте, аналізуючи діючі нормативно-правові акти встановлено, що у випадку наявності у державного службовця потенційного конфлікту інтересів, мова йде про запобігання конфлікту інтересів, проте у випадку вже реального конфлікту інтересів необхідно знаходити шляхи для його врегулювання. У зв’язку з цим, можна виділити наступні групи суб’єктів запобігання та врегулювання конфлікту інтересів на державній службі.
1. Перша група об’єднує суб’єктів запобігання конфлікту інтересів, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції»:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
- народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
- державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
- військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;
- судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов’язків у суді);
- особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України;
- посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;
- члени Національного агентства з питань запобігання корупції;
- члени Центральної виборчої комісії;
- поліцейські;
- посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;
- члени державних колегіальних органів;
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
- посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті (тобто ті, які не належать до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування);
- особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом);
- представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, які входять до складу конкурсних комісій, утворених відповідно до HYPERLINK "http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/889-19" \t "_blank" Закону України "Про державну службу";
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених Законом «Про запобігання корупції» [18].
Згідно статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та прирівняні до них особи, зобов’язані:
1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;
2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;
3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
2. Друга група об’єднує суб’єктів врегулювання конфлікту інтересів на державні службі.
Головною метою антикорупційної системи є не покарання службової особи, яка діяла в умовах потенційного чи реального конфлікту інтересів, а недопущення його виникнення. При цьому вчасне надходження повідомлення від службової особи про його наявність є лише першим важливим кроком на шляху недопущення та врегулювання конфлікту інтересів. Ефективність же цього процесу залежить, насамперед, від правильних та професійних дій і рішень її керівника, який повинен обрати збалансований спосіб його врегулювання з точки зору мінімального обмеження прав службовця та забезпечення інтересів служби [55].