Зразок роботи
В рамках Інтерполу склався постійно діючий механізм кооперації та координації дій поліції різних країн у боротьбі з загальнокримінальною злочинністю. Але контакти поліцейських служб в системі Інтерполу - лише частина більш загального і широкого міжнародного співробітництва держав з соціальних питань, в числі яких пошуки найбільш ефективних форм і методів боротьби з кримінальною злочинністю як на національному рівні, так і на міжнародному рівні займають важливе місце.
Раз на п'ять років під егідою ООН проводяться конгреси з попередження злочинності та поводження з правопорушниками, на яких широко обговорюються проблеми співробітництва в цій галузі, проводиться обмін досвідом, проводяться підсумки минулого періоду і намічаються шляхи подальшого розвитку співробітництва, його активізації. У роботі таких конгресів, у розробці їх порядку денного, підготовці статистичних та довідкових матеріалів беруть участь представники Інтерполу.
Свій вклад до міжнародної боротьби з загальнокримінальною злочинністю вносят різні установи ООН, ВОЗ, ЮНЕСКО, ІКАО. Але всі вказані вище міжнародні організації займаються проблемами злочинності головним чином у зв’язку з іншими питаннями, які являються основними в їх діяльності. Особливість Інтерполу в тому, що це єдина організація, яка вносить безпосередньо практичний внесок до боротьби з міжнародною злочинністю.
Лише після створення Інтерполу відбулося організаційне та процедурне оформлення, а потім і загальне визнання практики міжнародного розшуку злочинців. До цього, поняття міжнародного розшуку було досить невиразним. Відомо вкрай мало випадків, коли прохання знайти біглого злочинця було виконане та ще менше, коли розшук приносив користь, тому що така практика не мала якоїсь процесуальної основи, а лише засновувалась на окремих діях поліцейських керівниках.
Міжнародний розшук, а точніше процедура екстрадиції є основою співробітництва з низкою міжнародних організацій. У практиці міжнародної боротьби зі злочинністю проблема видачі переслідуваної особи чи не найскладніша, так як безпосередньо зачіпає суверенітет зацікавлених держав. Вирішення всіх питань, що стосуються видачі злочинців, відноситься до внутрішньої компетенції держави. Воно визначає юридичні підстави видачі (наявність відповідних договорів, взаємність, національне законодавство), канали, по яких такі питання вирішуються (дипломатичні, юридичні), вказує органи, правомочні виносити остаточне судження про видачу (суд, прокуратура ), умови, що роблять можливою або неможливою видачу. Але незважаючи на всі бюрократичні труднощі принцип невідворотності покарання майже завжди бере верх. Слід згадати про затримання в Сербії, за участю Інтерполу екс-президента Республіки Сербська Країна, який 22 червня 2011 року був екстрадований до Гааги та представлений перед Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії. Співпраця з Міжнародним трибуналом по Руанді, який являється допоміжним органом ООН приносить також свої плоди. Прикладом такої співпраці є затримання, за участю Інтерполу Жан Боско Увікінді, одного із основних фігурантів в справі по геноциду в Руанді. Римський статут Міжнародного кримінального суду, стаття 87 якого також передбачає можливість використання координаційних можливостей Інтерполу.
Інтерпол до теперішнього часу залишається основним посередником між державами в питанні передачі документів у зв'язку з видачою злочинців. Запити ж про правову допомогу в рамках глобальної системи Інтерполу можуть передаватися в електронних та паперових копіях і в паперових оригіналах. Навіть за відсутності між будь-якими зацікавленими державами договору про взаємну правову допомогу вони напевно є членами Інтерполу і можуть використовувати його канали для технічної, фактичної передачі кореспонденції.
Магістр