Конституційний статус суб’єктів федерації в Канаді та ФРН (ID:204495)

ВСТУП Федералізм – одна з основних форм територіальної організації публічної влади, знаходиться як в Росії, так і за її межами в процесі постійного розвитку. Про це свідчить загальне збільшення числа федерацій на земній кулі і серйозні зміни у відносинах між центральною владою та суб'єктами у ряді федерацій. Проблеми федералізму актуальні в ряді країн як нової, що формується, так і традиційної західної демократії . У зв'язку із загостренням проблем регіоналізму і сепаратизму одні держави обговорюють проекти федералізації (Туреччина, Франція), інші переходять до федералізму на практиці (Ірак, Італія), треті повернулися до колись відкинутого ними унітаризму (Індонезія). Стає все важче класифікувати нинішні форми державного устрою частини країн сучасного світу (такі, як Великобританія в сім'ї загального права, Іспанія та Італія – в континентально-європейській правовій сім'ї, Південно-Африканська Республіка – в сім'ї змішаного права). У даній роботі буде розглянуто особливості двох федерацій - Канади та ФРН, приділено особливу увагу статусу їх суб'єктів. ВИСНОВОК Конституційна практика останніх десятиліть розкриває як переваги, так і недоліки федералізму. Федералізм раніше складніше, різноманітніше і в той же час «пластичніше» унітаризму. В рамках федеративної моделі розроблено та застосовується більше варіацій організації публічної влади (договірний або бездоговірний характер федерації, симетрія або асиметрія суб'єктів, примат національного або територіально-географічного принципу в організації держави). Але федералізм найчастіше виявляється вразливою і менш стійкою формою державного устрою в порівнянні з унітаризмом (Індія, Канада, Малайзія, Пакистан, Сербія і Чорногорія).