Зміст
Вступ
Глава і. Поняття цивільних правовідносин
1.1. Поняття І особливості цивільних правовідносин
1.2. Зміст цивільних правовідносин
1.3. Види цивільних правовідносин
Глава 2. Суб"екти цивільних правовідносин
2.1. Поняття суб"екта цивільних правовідносин
2.2. Громадяни як суб"енти цивільних правовідносин
2.3. Юридичні особи як суб"екти цивільних правовідносин
2.4. Держава як суб"ект цивільних правовідносин
Глава 3. Об"екти цивільних правовідносин
3.1. Поняття об"ектів цивільних правовідносин
3.2. Види об"ектів цивільно–правових відносин
Глава 4. Підстави виникнення, зміни і припинення
Цивільних правовідносин
4.1. Юридичні факти та їх класифікація
4.2. Поняття і види угод
4.3. Умови дійсності угод
Висновки
Література
Узагальнення досліджень з питань цивільно-правових відносин дозволяє зробити висновок, що цивільно-правові відносини - це майнові та особисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивільного праза) між майнове відокремленими, юридичне рівними учасниками, що е носіями суб"активних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.
В цьому визначені відображені загальні ознаки правових відносин і їх особливості.
Суб"ектами цивільного права е будь-яка особа, поведінка якоі регулюється нормами швільлого права. Ще не вступивши ні в одне цивільно-правове відношенні, особа наділяється нашим законом правосуб"ектністю, тобто певною соціально-правовою здібністю бути учасником відповідних цивільних правовідносин.
Суб"ектами цивільних правовідносин можуть бути іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства і установи, кооперативи, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства), українська держава, інші організації (наприклад, релігійні організації, сумісні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприемства та організації.
Громадянам, юридичним особам як суб"ектам цивільно-правових відносин притаманні цивільіа правоздатність і цивільна дієздатність.
Якщо цивільна дієздатність громадян чітко визначена в законі, то стосовно юридичних осіб в законі йдеться лише про правоздатність, яка виникає з моменту іі державно реестрації, і в цей самий момент, як стверджується в юридичній літературі, виникає й цивільна дієздатність, але суть останньої не розкривається. Хоча відомо, що в юридичної особи цивільна діездатність полягає в здатності своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.
Зареєстрована у встановленому законом порядку юридична особа повинна мати у своєму статуті чітко визначені види робіт, надання послуг чи Іншої діяльності, що буде свідчити про її дієздатність в цивільно-правових відносинах.
Викликає нерозуміння протиріччя у визначені правового режиму майна державного підприємства. Як зазначено в п. 1 ст.37 Закону України "Про власність" майно, що е державкою власністю, належить підприємству на праві повного господарського відання, здійснюючи яке підприємство володіє, користується і розпоряджається майном на свій розсуд, тобто е власником цього майна. Вважаю, що ототожнювати право власності з правом повного господарського відання недоцільно, оскільки майно, закріплене за державним підприємством е державкою власністю і підприємство лише використовує його для забезпечення своєі статутної діяльності.
В законодавчому порядку не визначені такі об"екти цивільних прав як інвестиційний сертифікат, компенсаційний сертифікат, чек, коносамент. Не чітко урегульовано внесення вкладу в кредитні установи на пред"явника.
Цивільному праву характерно застосування аналогії права і аналогії закону. В ст. 4 ЦК України зазначено, що цивільні права і обов"язки виникають також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Але на практиці, зобов'язання, що виникають з договору позики про сплату процентів на суму позики у розмірах і порядку передбаченому договором, в судовому порядку незахищені, оскільки чинне законодавство не передбачає сплату процентів по договору позики, укладеному між громадянами тощо.
В цивільному законодавстві, в тих статтях, що встановлюють санкції у вигляді безоплатного стягнення майна в доход держави за допущене правопорушення, термін "конфіскація" не застосовуеться. Хоча можливість стягнення майна в доход держави при визнанні угоди, укладеноі з метою, ще суперечить інтересам; держави і суспільства за правилами ст. 49 ЦК України необхідно розглядати як цивільно-правову конфіскації.
Найбільш поширеним видом цивільно-правових відносин е угоди (договори) які укладають суб"екти підприємницької діяльності і громадяни. Виникли цілий ряд договорів, які не передбачені чинним законодавством і не врегульовані нормами права. Наприклад, договори лізінгу, консигнації, договори про надання різного роду послуг громадянам та організаціям (наприклад, послуги на рекламу продукції). Не передбачае ЦК України і таку категорію договорів, як господарський договір, хоча в ст. 12 АПК України такі договори виділяються.
Все це свідчить про неудосконаленість цивільного законодавства і велику потребу в прийняті нового ЦК України.
Хотілось би сподіватися, що з прийняттям нового ЦК України, як говорять цивілісти, другої Конституції буде менше протиріч і колізій в цивільному законодавстві. А більш вдосконале цивільне законодавство дасть змогу більш чітко розібратися в інституті цивільних правовідносин.
Магістр