Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. Кримінально-правовий аналіз крадіжки
1.1 Визначення сутності крадіжки
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. [1]
Посягання на ці права відбувається шляхом розкрадання. Розкраданням у кримінальному праві називається корисливе, протиправне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами з метою звернути їх у свою власність.
Право власності розкраданням не руйнується, не знищується і не анулюється, тобто воно від злочину не страждає і шкода йому не заподіюється, а тому право власності не є об'єктом посягання. Злочини проти власності руйнують, пошкоджують на час чи назавжди економічні відносини власності, які і є об'єктом посягання. [18, c. 68]
Крадіжка - одна з форм розкрадання майна власника. Це самий розповсюджений корисливий майновий злочин.
Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.
Головна ії ознака – це таємний спосіб її вчинення. Таємно – значить непомітно:
1) для власника, володаря або охоронця – в їхню відсутність чи і в їхню присутність, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання;
2) для третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або не усвідомлюють сутності того, що відбувається;
3) крадіжка визнається таємною і тоді, коли вона спостерігається й усвідомлюється співучасниками та особами, причетними до цього злочину.
В ряді всіх форм розкрадання крадіжка майна власника може бути признана найменш небезпечною:
• вона не супроводжується застосуванням фізичного чи психологічного насильства, що характерно для грабежу або розбою;
• винний не використовує для розкрадання наявні в нього повноваження щодо майна, чи своє посадове положення;
• не застосовує й обману як способу заволодіння майном. [11, c. 227]
Крадіжка - завжди протиправна дія винного. Її протиправність полягає в тому, що:
по-перше, викрадач не має ніяких повноважень відносно майна, що викрадається, і вилучає його, усвідомлюючи протизаконність своїх дій, зокрема те, що він не має ні дійсного, ні припустимого права на це майно;
по-друге вилучення відбувається без відома осіб, у власності чи під охороною яких знаходиться майно, що викрадається.
Крадіжка завжди виражається у вилученні предмета розкрадання зі сфери володіння власника, у розриві зв'язку майна з його законним власником, коли останній позбавляється реальної можливості розпоряджатися цим майном. Вилучені цінності переміщаються в незаконне володіння злодія. Шляхом крадіжки винний прагне привласнити вилучені цінності і замістити собою законного власника. Однак очевидно, що скоєні ним протиправні дії не породжують права власності на викрадене ним майно, а суб'єкт права, з володіння якого майно викрадене, продовжує, за законом, залишатися єдиним його власником. [ 8, с. 248]
Таким чином, під крадіжкою мається на увазі навмисне протиправне, таємне і ненасильницьке заволодіння чужим майном шляхом вилучення його з чужого володіння з метою присвоєння. У цьому визначенні міститься характеристика необхідних ознак крадіжки:
1. протизаконне вилучення чужого майна з чужого володіння і заволодіння ним;
2. таємний і ненасильницький спосіб переходу майна від потерпілого до викрадачу;
3. навмисний характер дій і спеціальна корислива мета - присвоєння.
Стаття 185 Кримінального кодексу України містить п’ять частин, що передбачають відповідальність за:
1. Таємне викрадення чужого майна (карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років).
2. Крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою
групою осіб(карається арештом на строк від трьох до шести місяців або
обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на
той самий строк).
Магістр