Зразок роботи
1.1. Поняття та загальна характеристика зґвалтування
Злочини, передбачені розділом ІV Кримінального кодексу України (далі КК України), мають своїм об’єктом статеву свободу особи (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв’язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх). Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4 (далі постанова) зазначив, що зґвалтування є тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачена сувора кримінальна відповідальність. Інші статеві злочини також становлять підвищену суспільну небезпеку. Тому забезпечення правильного застосування законодавства при розгляді справ цієї категорії є одним із важливих завдань судів. [4]
Законодавче визначення зґвалтування міститься у ч. 1 ст. 152 КК України, та визначається, що зґвалтуванням є статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. [2]
У постанові визначено, що за змістом статті 152 КК України під зґвалтуванням слід розуміти природні статеві зносини між особами різної статі всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Перелік неправомірних дій, якими обумовлюється факт зґвалтування, є вичерпним. Тому дії особи, яка домоглася згоди особи протилежної статі на статеві зносини в інший спосіб, наприклад, шляхом настирливих пропозицій вступити у статеві зносини або шляхом обману чи зловживання довірою (освідчення у коханні, завідомо неправдива обіцянка укласти шлюб, сплатити за сексуальну послугу тощо) не можуть кваліфікуватись за ст. 152 КК. [4]
Потерпілою особою від зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із суб'єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім'єю тощо.
Зґвалтування є найбільш тяжким і небезпечним статевим злочином. Воно може завдати серйозної шкоди здоров'ю людини і заподіяти їй глибо¬ку моральну травму. Воно грубо принижує гідність особи, посягає на стате¬ву свободу, а якщо потерпіла особа є малолітньою або не досягла статевої зрілості, - на її статеву недоторканість. [11, c. 473]
Насамперед розглянемо абсолютні показники кількості зґвалтувань та замахів на зґвалтування, вчинених на території України.
Останніми роками спостерігається тенденція до стрімкого зменшення кількості зареєстрованих у країні зґвалтувань. Так, якщо у 2006 р. було зареєстровано 993 зґвалтування, то у 2010 р. кількість зареєстрованих зґвалтувань склала 635 випадків, у 2011 р. – 630 випадків, у 2012 р. – 486 випадків. Трохи збільшилася кількість обліковних зґвалтувань у 2013 р. – 498 випадків, однак вже у 2014 р. кількість обліковних зґвалтувань зменшилася до 419 випадків. Таким чином, порівняно із 2006 р. кількість зареєстрованих у країні зґвалтувань у 2014 р. зменшилася на 58 %. На думку низки вчених, такий результат є наслідком збільшення латентності розглядуваної категорії злочинів. А. Ф. Зелінський свого часу дуже влучно, на нашу думку, вказував, що порівняно низький коефіцієнт злочинності в Україні – це результат насамперед винятково високої латентності (прихованості) злочинів і погано поставленого обліку [13, с. 238].
Магістр