Зразок роботи
1.1. Поняття та правова природа правової допомоги
Важливу роль у забезпеченні реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правничу допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України [1, с. 23]. Це право є одним із невід’ємних прав людини.
Положення про правову допомогу закріплені також і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої 11 квітня 1950 року Радою Європи, ратифікованої Законом України № 475/97ВР від 17 липня 1997 року [2], та в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 Генеральною Асамблеєю ООН, ратифікованого Указом Президії ВР Української РСР № 2148-08 від 19 жовтня 1973 року [4]. Беручи до уваги передбачені вимоги статті 22 Конституції України, згідно із якою не допускається звуження змісту та обсягу уже встановлених прав і свобод [1, с. 11], право на рівнозначну правову допомогу мають одержувати усі категорії громадян. На сьогодні у вітчизняній науковій літературі відсутня усталена позиція щодо розуміння поняття «правова допомога». Виник новий термін – «правнича допомога». Більшість авторів дотримується точки зору щодо доцільності розгляду поняття «правова (правнича) допомога» в широкому та вузькому розумінні.
Відомо, що у широкому розумінні правова допомога – це діяльність, спрямована на реалізацію та захист прав, свобод та законних інтересів заінтересованих суб’єктів, яка здійснюється уповноваженими на те особами чи органами в порядку та у видах, не заборонених законодавством, пов’язана із застосуванням правових норм; у вузькому розумінні – це правові заходи, що здійснюються уповноваженими суб’єктами, спрямовані на конкретну особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах та потребує сторонньої допомоги з метою правильної орієнтації в чинному законодавстві, виховання звички свідомого виконання правових норм, що сприяє поліпшенню її життєдіяльності та соціальної адаптації [16, с. 28].
Сакара Н.Ю. включає до складу правової допомоги соціально-юридичні послуги, безоплатну правову допомогу та правові послуги. На їх думку, саме така система правової допомоги дозволить забезпечити права людини в Україні. Це буде означати, що до суб’єктів надання різних видів правової допомоги (правових послуг, безоплатної правової допомоги та соціально-юридичних послуг) законом будуть пред’являтися певні освітні вимоги та вимоги щодо компетентності. Встановлення таких вимог унеможливить надання правових послуг будь-якими фізичними або юридичними особами, а соціально-юридичних послуг – державними, комунальними спеціалізованими підприємствами, установами та закладами соціального обслуговування, юридичними особами, які не мають на меті отримання прибутку, фізичними особами [19, с. 10]. Конституційний Суд України зміст права на правову допомогу розкриває як гарантовану Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги [12].
Магістр