Зразок роботи
І. ПОРЯДОК ЗАМІЩЕННЯ ПОСТА ГЛАВИ ДЕРЖАВИ
Аналіз спеціальної джерельної бази показав, що у світі визнані декілька шляхів заміщення посади глави держави. Перший спосіб передбачає автоматичне заміщення посади глави держави в порядку престолонаслідування. Саме такий спосіб заповнення вакантної посади є традиційним для країн з монархічною формою державного правління, зокрема Бельгії, Японії, Нідерландів, Великобританії, Таїланду та інших. Престолонаслідування у монархіях здійснюється у порядку, передбаченому національним законодавством, яке приймається з урахуванням історичних та національних традицій, релігійних вимог та династичних зв'язків тощо. Характерною особливістю законодавства, що регламентує порядок заміщення глави держави у монархіях, є підвищений ступінь стабільності [1, c.26].
Правове становище монарха, на відміну від президента, характеризується двома основними особливостями. По-перше, влада монарха юридично вважається незалежною від будь-якої іншої влади, органу чи виборчого корпусу. Він владарює безстроково (обмежено чи абсолютно) за власним правом і вважається джерелом усієї державної влади у країні. По-друге, влада монарха спадкова й переходить від одного представника царюючої династії до другого за встановленим законом порядком.
Новелою державного права теперішнього дня є «виборна» монархія. Наприклад, згідно з Конституцією Малайзії 1957 року глава держави обирається на п'ять років із султанів дев'яти штатів (у Федерації є 13 штатів, з яких дев'ять очолюються султанами-наступниками) [2].
Виборною є й посада глави держави - шейха в ОАЕ. Його обирає на п'ять років Верховна рада емірів - вищий орган влади у країні [3, c.148]
Більшість сучасних монархів є спадковими. Нині існують наступні системи престолонаслідування:
1) салічна система - наслідування престолу здійснюється лише особами чоловічої статі у порядку первородства (Бельгія, Йорданія, Таїланд, Японія). Наприклад, у ст. 28 Конституції Йорданського Хашимітського Королівства 1952 року зазначено, що «престол Йорданського Хашимітського Королівства успадковується династією короля Обдали Бен Аль-Хусейна безпосередньо чоловічою лінією: а) королівський титул повинний переходити від власника престолу до його старшого сина, а потім до старшого сина того сина і далі прямим успадкуванням за зазначеною схемою..» [4];
2) кастильська система - при наслідуванні престолу перевага віддається чоловікам, хоча визнається право і за жінками, тобто молодший брат виключає з черги престолонаслідування старшу сестру (Великобританія, Данія, Іспанія). Наприклад, у п. 1 ст. 57 Конституції Королівства Іспанія 1978 року проголошено, що «іспанська Корона успадковується спадкоємцями Його Величності Дона Хуана Карлоса I де Бурбон, законного спадкоємця історичної династії. Успадкування престолу здійснюється у звичайному порядку первородства і представництва, причому перевага надається близькій родинній лінії більш дальній; у випадку однакової лінії в однієї родині - більш близькі родичі - дальнім, чоловіки перед жінкою, а у випадку однієї статі - старшому перед молодшим» [5], а згідно п. 2 ч. I Конституції Королівства Данія 1953 року «королівська влада успадковується королівською династією чоловічої та жіночої статі відповідно до положення Закону про престолонаслідування від 27 березня 1953 року» [6];
3) удосконалена кастильська (шведська) система - надає однакові права на престол спадкоємцям чоловічої і жіночої статі, тобто монархом стає більш старша за віком дитина, незалежно від того, це син чи донька (Норвегія, Швеція). Наприклад, у §1 Закону Королівства Швеції "Акт про престолонаслідування" від 26 вересня 1810 р. у редакції 1979 р. зазначено, що «право наслідування Шведського престолу переходить до осіб чоловічої і жіночої статі. Старший брат і сестра і спадкоємці старшого брата і сестри мають перевагу перед молодшим братом і сестрою і спадкоємцями молодшого брата і сестри» [7];
4) австрійська (Габсбурзька) система - право наслідування у жінок виникає лише у разі, коли відсутні законні спадкоємці на престол по чоловічої лінії, у тому числі двоюрідні брати, племінники тощо (Нідерланди). Наприклад, у статті 25 Конституції Королівства Нідерландів 1983 року визначено, що «після смерті Короля право на престол переходить по лінії спадкоємності успадкування до старшого за віком законному спадкоємцю Короля» [8].
Головна відмінність президента від монарха полягає у тому, що президент - це посада виборна - по-перше, і строкова - по-друге. Зазвичай, президентів обирають згідно з конституцією на строк від 4 до 7 років. На 4 роки обирається президент у США, Колумбії, Коста-Риці, на 5 років - у Німеччині, Китаї, Болгарії, Індії, Угорщині, Чехії; на 6 років - в Австрії, Фінляндії; на 7 років -в Італії.
Безумовно, перевагою президентської посади порівняно з монаршою, з позиції демократії, є те, що на цю посаду може бути обраний будь-який громадянин республіки, який відповідає встановленим цензам, згідно з його заслугами і достоїнствами в очах співвітчизників.
Нині у зарубіжних країнах склалося кілька способів обрання президентів: прямі, посередні, внутрішньопарламентські вибори. На цьому питанні слід спинитися докладніше, оскільки спосіб обрання президента має велике політичне значення, впливає на відносини президента з парламентом і урядом.
Під час прямих виборів президента (Франція, Австрія, Болгарія, Польща, Румунія, Чехія) останній одержує мандат на посаду глави держави від виборчого корпусу, який його обрав. Це дозволяє йому проводити незалежний від парламенту політичний курс, а за певних обставин навіть діяти всупереч волі парламенту. Ці обставини створюють сприятливі умови для використання авторитарних методів управління у країні (наприклад у Франції). Таким чином, прямі вибори президента при всьому їхньому зовнішньому демократизмі є найменш демократичним способом заміщення посади глави держави.
При посередніх виборах президент обирається без участі парламенту. Яскравим прикладом таких виборів можуть бути вибори у США, де президент призначається на посаду колегією ви-борщиків, які, своєю чергою, обираються прямим голосуванням по штатах. Згідно зі ст. II (розд. 1) та поправками 12 і 23 до Конституції США 1787 p. кожний штат обирає кількість виборщиків, шо дорівнює загальній кількості сенаторів і представників, яких штат має право направляти до Конгресу [9].
Посередні вибори президента, як і прямі, створюють для глави держави можливість бути незалежним від парламенту, а в деяких випадках і протиставити себе такій установі. Про це свідчить той факт, що найширше право вето в зарубіжних країнах використовують ті президенти, які стали главами держав внаслідок прямих або посередніх виборів (США, Франція, Польща).
Внутрішньопарламентський спосіб обрання президентів (багатоступеневі вибори) характерний для парламентарних республік (винятки становлять Австрія, Ірландія, Ісландія, де вибори прямі). І якщо за прямих виборів виборець висловлює свою волю, безпосередньо голосуючи «за» або «проти» президента, якщо при посередніх виборах його воля опосередкована колегією виборщиків, то за багатоступеневих виборів воля виборців опосередковується депутатами парламенту.
Внутрішньопарламентський спосіб обрання президента є однією з конституційних гарантій того, що глава держави не протиставлятиме себе парламенту, не прагнутиме до розширення своїх повноважень у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Цьому сприяє і контрасигнатура актів глав......
Магістр