Право Європейського Союзу (ID:279912)

Передумовою для повноцінної участі ЄС в міжнародних відносинах є наявність у нього якості самостійного суб'єкта міжнародного характеру, міжнародної правосуб'єктності - здатності набувати і здійснювати права і обов'язки на міжнародній арені, нести відповідальність по відношенню до інших країн та міжнародних організацій, самостійно укладати і виконувати міжнародні договори. Правосуб'єктність Союзу в рівній мірі поширюється на питання його внутрішньої політики, в тому числі на участь у майнових та інших правовідносинах на території кожної держави-члена, і на зовнішньополітичну діяльність Союзу, його участь в міжнародних правовідносинах з третіми країнами, міжнародними організаціями та іншими суб'єктами міжнародного права. Відповідно до статті 1 ДЕС сучасний (постліссабонській) Європейський Союз також є повним правонаступником ліквідованого Європейського співтовариства. Як наслідок, міжнародні угоди, укладені в минулому від імені Європейського співтовариства, в даний час вважаються міжнародними угодами ЄС. Таким чином, міжнародна правосуб'єктність ЄС може розглядатися як така, що охоплює: 1) угоди, офіційно укладаються від імені ЄС в цілому ( «міжнародні угоди Союзу»); 2) угоди, які укладаються від імені Євратому ( «міжнародні угоди Євратому»); 3) угоди окремих інститутів і установ ЄС, які наділені статусом юридичної особи ( «міжнародні угоди Європолу» тощо). Обсяг міжнародної правосуб'єктності ЄС також визначається широким колом питань, за якими Союз має право укладати міжнародні угоди. Відповідно до принципом «паралелізму» внутрішньої і зовнішньої компетенції ЄС, сформульованим у судовій практиці Суду ЄС починаючи з 1970-х рр. Союз може укладати міжнародні угоди з будь-яких питань, за якими він наділений повноваженнями видавати юридично обов'язкові акти. Наприклад, наявність в системі внутрішньої компетенції ЄС такої сфери, як транспорт, дає право інститутам Союзу не тільки видавати регламенти, директиви, рішення з питань загальної транспортної політики, а й укладати угоди з аналогічних питань з третіми країнами і міжнародними організаціями. У процесі розвитку ЄС і його правової системи обсяг міжнародної правосуб'єктності ЄС продовжує розширюватися, що тягне за собою поступове скорочення аналогічної правосуб'єктності окремих держав-членів. Це обумовлено поступовим розширенням предмета правового регулювання ЄС, тобто встановленням на рівні ЄС нових «загальних правил» в значенні процитованого § 2 ст. 3 ДЕС. Після встановлення таких правил з якого-небудь питання (наприклад, правил створення та діяльності кредитних рейтингових агентств - Регламент (ЄС) № 1060/2009 Європейського парламенту і Ради від 16 вересня 2009 року про кредитних рейтингових агентствах) повноваження укладати міжнародні угоди , змінюють або скасовують дію правил ЄС з даного питання, переходять до Союзу в цілому. Процедура укладення міжнародних угод Союзу відповідно до ст. 218 ДФЕС виглядає наступним чином. Спочатку головний виконавчий інститут ЄС - Європейська комісія - виступає з ініціативою про відкриття переговорів, яка оформляється рекомендацією на адресу Ради ЄС. Якщо майбутня угода виключно або переважно відноситься до сфери ОВПБ, то аналогічну рекомендацію вносить Верховний представник