Кримінально-виконавче право (ID:279913)

У загальній теорії права найпоширенішими джерелами права визнаються: - нормативно-правовий акт, - нормативно-правовий договір, - правовий звичай та правовий прецедент. У вітчизняній правовій системі саме нормативно-правовий акт є основною формою вираження кримінально-виконавчого права. Систему нормативно-правових актів, в яких розкриваються базові для кримінально-виконавчого права положення, очолює Конституція України. Під час відбування покарання на засуджених поширюються більшість загальних для всіх громадян прав, свобод та обов'язків, які передбачені розд. II Основного Закону. У частині З ст. 63 Конституції України, зокрема, закріплено таку норму: "засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду". У пункті 14 ст. 92 Конституції встановлено, що виключно законами України визначаються діяльність органів і установ виконання покарань. Отже, виходячи з норм Конституції, саме у законах мають бути закріплені вихідні положення кримінально-виконавчого права. Наступним за ієрархією нормативно-правовим актом варто вказати КВК України як профільний законодавчий акт у сфері регулювання кримінально-виконавчих правовідносин. Серед інших законодавчих актів слід зазначити такі закони України: від 23 червня 2005 р. "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", від 1 грудня 1994 р. "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", від 17 березня 2011 р. "Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк", від 1 жовтня 1996 р. "Про застосування амністії в Україні". Важливе місце серед джерел кримінально-виконавчого права відведено чинним міжнародним договорам. Згідно зі ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, визначеному для норм національного законодавства. До таких документів перш за все слід віднести: Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Законом України від 17 липня 1997 р.; Європейські пенітенціарні правила в редакції від 11 січня 2006 р. Окрему увагу слід звернути на поступове підвищення значення рішень міжнародних інституцій у правовій регламентації процесу виконання-відбування покарань. Підтвердженням цього є прийняті у 2014 р. зміни до КВК України, згідно з якими ч. З ст. 116 Кодексу було доповнено вказівкою на необхідність додержання стандартів, визначених практикою Європейського суду з прав людини. Окрім законодавчих актів та міжнародних договорів, правове регулювання кримінально-виконавчих правовідносин здійснюється значною мірою підзаконними актами, які мають бути засновані на законодавчих приписах, не повинні їм суперечити та покликані конкретизувати їх зміст. На жаль, на цей час далеко не всі підзаконні акти з кримінально-виконавчого права відповідають указаним вимогам. Найбільш поширеною є класифікація підзаконних актів за суб'єктом їх прийняття. Серед актів Президента України можна назвати Указ від 8 листопада 2012 р. "Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України" № 631/2012; Указ від 16 вересня 2010 р. "Про Положення про порядок здійснення помилування" № 902/2010 та ін. Правове регулювання кримінально-виконавчих правовідносин здійснюється також такими постановами Кабінету Міністрів України: від 1 квітня 2004 р. № 429 "Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2010 р. № 1042); від 2 липня 2014 р. № 225 "Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України". Останнім часом у зв'язку з проведеними реформами основні нормативні акти організаційного характеру у сфері регулювання процесу виконання-відбування покарання затверджуються наказами Міністерства юстиції України. Це, наприклад: Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (затверджена наказом від 8 лютого 2012 р. № 222/5); Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України (затверджені наказом від 20 березня 2013 р. № 460/5); Положення про відділення соціально-психологічної служби (затверджене наказом від 4 листопада 2013 р. № 2300/5); Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 р. № 2186/5). Серед нормативно-правових актів, що регулюють процес виконання покарань, і досі вагому частку становлять документи, прийняті у формі наказів ДПтС України та її попередника – Державного департаменту