Зразок роботи
Договір дарування опосередковує безоплатне передання майна (дарунка) однією особою (дарувальником) на користь іншої особи (обдарованого). Тобто при виконання цього договору відбувається збільшення обсягу майна обдарованої особи без надання взаємної винагороди дарувальнику [1, c.422].
Договір дарування є безоплатним договором та не може встановлювати обов’язок для обдарованого вчинити певні дії на користь дарувальника. Саме безоплатність і є основною рисою договору дарування, тому вимоги щодо вчинення будь-яких дій майнового чи немайнового характеру свідчать про неможливість кваліфікації цього договору саме як договору дарування.
Договір дарування сформувався у римському приватному праві як неформальна угода (pactum donationis), за якою «одна сторона, дарувальник, надає іншій стороні, обдаровуваному, які-небудь цінності за рахунок свого майна, з метою виявлення щедрості стосовно обдаровуваної особи (animus donandi)» [2, c.234].
Договір дарування не входив до жодної з чотирьох груп класичних римських контрактів, а тому не мав позовного захисту. Обов’язкова сила визнавалася лише за обіцянкою подарувати щось, якщо вона була вчинена у формі стипуляції – усного договору, який мав форму запитання майбутнього кредитора та співпадаючої з ним відповіддю особи, яка погоджувалася бути боржником у зобов’язанні. Договір дарування за римським правом міг бути як реальним, так і консенсуальним.
Передання дарувальником майна як подарунка обдаровуваному має своїм результатом безпосереднє виникнення в обдаровуваного права власності на подароване майно. На відміну від інших реальних договорів, за якими передання майна має значення не тільки факту укладення договору, а й виникнення зобов’язань сторін, укладення дого¬вору дарування не породжує жодних цивільно-правових відносин, а веде до набуття права власності в обдарованого. Тобто, дарування – все ж договір, але такий, що не підпадає під загальноприйнятий дихотомічний поділ договорів на реальні та консенсуальні. А тому, як зазначають М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський, дихотомічний принцип класифікації всіх цивільно-правових договорів на реальні та консенсуальні має умовний характер, оскільки не охоплює всіх випадків. А відтак договір дарування з обіцянкою дарування є консенсуальним, а договір дарування, який укладається шляхом передання майна обдаровуваному, є речовим договором – особливою категорією цивільно-правових договорів [3].
Предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Згідно статті 718 ЦК дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
Дарунком можуть бути також майнові права, якими уже володіє дарувальник, або які можуть виникнути в майбутньому. Щодо нерухомого майна існують певні вимоги: підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Предметом договору дарування можуть бути майнові права. Останні можуть мати зобов’язальну і речову природу. Речові правовідносини відрізняються від зобов’язальних своїм об’єктом, на який спрямована діяльність суб’єктів [4, c.28].
Договір дарування за своєю правовою природою є одностороннім, виходячи з наступних міркувань. Відповідно до частини 2 статті 626 Цивільного кодексу України, договір вважається одностороннім, якщо на одну сторону покладено лише обов'язок, а інша має лише право вимоги, без виникнення.
Магістр