Зразок роботи
3.2. Моделі розвитку та регулювання ринку інтелектуальної власності
В умовах глобалізації економічного розвитку універсальними напрямами вдосконалення національних систем регулювання прав інтелектуальної власності мають стати: створення систем протидії недобросовісній конкуренції в цій сфері, забезпечення захисту об’єктів інтелектуальної власності в інформаційних мережах та вдосконалення оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності для міжнародного торговельно-економічного обміну.
Актуалізація цих проблем викликана відсутністю єдиної для всіх суб’єктів міжнародної торгівлі нормативно-правової бази регулювання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності і в той же час невідповідністю національних законодавств у сфері інтелектуальної власності та положень Угоди ТРІПС реально існуючим можливостям щодо їх порушень [28, с. 326].
Глобалізація торговельно-економічних відносин сприяє поширенню таких форм недобросовісної конкуренції як неправомірне використання ділової репутації інших суб’єктів ринку; відтворення зовнішнього вигляду виробів конкурентоспроможних фірм; неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Найбільш доцільним методом боротьби з підробкою товарів є гармонізація національних законодавств щодо захисту від недобросовісної конкуренції.
Проблема підробки товарів на сьогодні набула міжнародного значення – обсяг реалізації підробленої продукції становить 5-7% обсягу світової торгівлі, а рентабельність такого виробництва сягає 500%. У контексті взаємодії технологічних та соціально-економічних факторів у роботі досліджено такі явища недобросовісної конкуренції в сфері інтелектуальної власності як контрафакція та піратство [86].
Їх основними технологічними витоками є вдосконалення технологій підробки об’єктів інтелектуальної власності, недосконалість існуючих методик доказу факту підробки, відсутність ефективних механізмів законодавчого врегулювання проблеми захисту доменних імен як засобів індивідуалізації Web-сайтів. Соціально-економічним підґрунтям контрафакції та піратства є: попит з боку країн з невисоким рівнем життя на сучасну, але більш дешеву продукцію; можливість створення нових робочих місць і зниження рівня безробіття внаслідок появи підприємств, що виробляють підробки; низька правова культура населення. При цьому обстоюється авторська позиція, що боротьба з контрафакцією, яка на сьогодні стає глобальною проблемою міжнародної торгівлі, має здійснюватися на основі співпраці та координації зусиль на національному, регіональному та міжнародному рівнях між органами влади та підприємницькими структурами, а пріоритетними напрямами повинні стати вдосконалення національних законодавств у сфері інтелектуальної власності та усунення соціально-економічних передумов для існування контрафакції та піратства.
Другим пріоритетним напрямом удосконалення національних систем регулювання інтелектуальної власності в роботі визначено забезпечення захисту в інформаційних мережах. Захист «нових» об’єктів інтелектуальної власності (програмні продукти, бази даних та доменні імена) має враховувати їх специфіку: екстериторіальність, віртуальний характер, мобільність, можливість створення за допомогою не тільки інтелектуальної праці (нетворчі бази даних), проблематичність доведення їх неправомірного використання та неможливість точного визначення країни, юрисдикція якої повинна бути використана для захисту інтелектуальної власності в глобальних мережах. Існуюча міжнародна регулятивна система захисту інтелектуальної власності не враховує особливостей сучасного інформаційного середовища і тому не відповідає вимогам належного її захисту. Тому, саме ці проблеми є чинниками недостатньо ефективного захисту інформаційних об’єктів за допомогою існуючих правових норм щодо інтелектуальної власності.
Існуючі механізми охорони об’єктів інтелектуальної власності, розміщених в Інтернеті, не відповідають їх специфіці та не враховують можливостей сучасних технологій щодо неправомірного доступу і використання цих об’єктів. Узагальнення світового досвіду захисту «нових» об’єктів інтелектуальної власності дозволяє говорити про те, що для ефективної охорони інтелектуальної власності в інформаційних системах необхідне поєднання правових методів (авторське право, патентне право, закон про недобросовісну конкуренцію) та організаційно-технічних методів, що гарантують інформаційну безпеку. Передусім це стосується таких об’єктів інтелектуальної власності як бази даних та програмні продукти [29, с. 11].
Успіх розвитку країни за таких умов залежить від багатьох чинників, зокрема від можливості успішної комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності (ОІВ). Становлення інституту оцінки і ринку комерційного використання інтелектуальної власності залежить насамперед від трьох чинників:
- діяльності механізму реалізації нормативно-правової бази, що регулює процес оцінки і комерційного використання інтелектуальної власності;
- економічного потенціалу країни, що визначає фінансовий стан господарюючих суб’єктів і рівню розвитку інноваційних процесів;
- системи стимулювання інноваційної діяльності, державної та спонсорської підтримки процесу створення технологій, комерційного використання результатів інтелектуальної праці.
Важливу роль у формуванні загального ефекту від комерціалізації інноваційних розробок у вигляді інтелектуальної власності має стабільне функціонування ринку інтелектуальної власності, який, в свою чергу, достатньо чутливий до змін законодавчої бази та державного регулювання та стимулювання інноваційної діяльності субєктів господарювання.
При цьому, ефект від комерціалізації взагалом може бути визначений як величина додаткового доходу, отриманого від виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) із використанням технології, техніки, розробки втіленіх в об’єкт інтелектуальної власності. Під додатковим доходом слід розуміти різницю між валовим доходом, отриманим після реалізації впровадження проекту інновації і до реалізації проекту.
В процесі комерціалізації інтелектуальна власність виступає у вигляді товару з певними властивостями, які характерні лише продукту розумової діяльності. По-перше, інтелектуальна власність являє собою уречевлений результат інтелектуальної діяльності, з цього випливають дві характерні їй властивості – матеріальна форма і нематеріальної сутність. Зокрема, за цими властивостями інтелектуальну власність відносять до нематеріальних активів, до яких, зокрема, відносять ще права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо), права користування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо), інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо); незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи.
По-друге, інтелектуальна власність має властивіть мультиплікативного поширення, що пояснюється безперервним прогресивним розвитком наукової думки.
По-третє, права на результати інтелектуальної діяльності, оформлені у вигляді інтелектуальної власності, мають обмежений термін дії, що обумовлено доволі швидким моральним зносом. Майже повна відсутність фізичного зносу та, натомість, швидкий та повний моральний знос можна врахувати наступною властивістю інтелектуальної власності.
Перелічені властивості інтелектуальної власності спричиняють великий вплив на процес вибору відповідної моделі функціонування ринку інтелектуальної власності в окремій країні [52].
