Зловживання правом (ID:292859)

У сучасній юриспруденції є два підходи щодо визнання такого явища як «зловживання правом»: 1) заперечення самого поняття «зловживання правом», оскільки така правомочність як заподіяння шкоди іншим не входить до змісту суб’єктивного права особи, а, отже, здійснення права не може бути протиправним; 2) визнання необхідності доктринального тлумачення та нормативного закріплення «зловживання правом» [4]. Прибічники першого підходу наголошують на тому, що недоцільно використовувати категорію «зловживання правом», оскільки якщо особа зловживає правом, значить вона виходить за межі свого права, а, отже, діє, не маючи на те права. Одна й та ж дія не може бути одночасно і законною, і незаконною, а отже право закінчується там, де особа виходить за його межі. Прибічники другого підходу вважають, що термін «зловживання правом» має право на існування і означає такі відносини, в яких уповноважений суб’єкт допускає недозволене використання свого права, при цьому ззовні завжди спираючись на своє суб’єктивне право. Такий підхід грунтується на тому, що в правовій дійсності існують ситуації, при яких особа здійснює своє суб’єктивне право, формально не порушуючи юридичних заборон, але завдає шкоди охоронюваним законом правам та інтересам суспільства, держави або інших осіб. З одного боку, таке діяння не є правопорушенням, оскільки формально не порушує правових норм, а з іншого боку, воно не може кваліфікуватись як правомірна поведінка, оскільки завдає шкоду суспільним або приватним інтересам. Важливим також є те, що зловживання правом можливе лише із здійсненням права. Якщо ж суб’єкт не виконує або неналежно виконує свої обов’язки, йдеться про правопорушення, а не про зловживання [5]. Виходячи з цього, можна визначити ознаки, притаманні зловживанню правом, зокрема: 1) наявність в особи суб’єктивного права; 2) діяльність, спрямована на реалізацію та здійснення цього права (при чому ступінь реалізації не має значення, головне, щоб діяльність була спрямована на здійснення права [5]). 3) використання суб’єктивного права не за його соціальним призначенням; 4) зазвичай формальна відсутність порушення конкретних юридичних заборон або невиконання обов’язків; 5) заподіяння шкоди охоронюваним правам та інтересам суспільства, держави, інших осіб; 6) використання суб’єктивного права у рамках формально дозволеного типу поведінки.