Зразок роботи
«Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани», – цей безсмертний вислів М.Т. Рильського, який відомий, напевно, кожному, є доцільний у використанні не лише в літературі, але і в науці адже саме на основі історичного аналізу процесу становлення будь-якого інституту можливо зрозуміти шлях його еволюції, сутність, оцінити сучасний стан та визначити перспективи подальшого розвитку. Тому, насамперед, варто зупинити увагу на еволюційній складовій інституту представництва на теренах сучасної України.
Для початку варто зазначити, що представництво як і адвокатура, на думку деяких науковців є найдавнішою і в той же час загальнолюдською інституцією . Є інша наукова позиція, зокрема, Є.В. Васьковський, який на підставі аналізу праці А.М. Стоянова «Історія адвокатури» стверджував, що «проходили тисячоліття, розросталися сильні цивілізації з зачатків патріархального побуту; видавалися закони, влаштовувалися суди, писалися книги про правознавство та управління державою, але не засновувалися адвокати» . З таких же позицій виходив відомий французький адвокат Жуль Ле-Берк’є, який зазначав, що є народи настільки ж давні, як піраміди, але які не мають адвокатури (il en est qui comptent presque autant d’années que les pyramides, et n’en ont pas) .
Що ж стосується взагалі зародження представництва на теренах сучасної України, то у науковій літературі висловлено щонайменше три точки зору з цього приводу. Згідно однієї з них, перші витоки формування інституту судових представників на території сучасної України датуються останньою половиною VI, початком V сторіччя до н.е., коли давні греки почали засновувати міста на узбережжі Чорного моря, такі як Ольвія, Феодосія, Пантікапей , .
Існує думка про те, що зародження цього інституту в Україні необхідно досліджувати з часів Київської Русі, коли судочинство характеризувалося суцільним пануванням звичаєвого права та повною його перевагою над писаним законом. У цей період праця представника у судах мала характер громадської, товариської, виключно моральної підтримки своєї сторони . В якості захисників на суді, на думку одних прихильників цього погляду, були родичі, «сутяжников» і їх «суседей», «миру» тощо» , які фактично виконували роль представників, а на думку інших, окрім рідних роль захисників виконували й приятелі сторін, «послухи» (свідки порядного життя особи, щодо якої існував спір), «видоки» (свідки вчиненого стороною або спірного факту) .