Участь захисника у суді першої інстанції (ID:300615)

ВСТУП Україна незворотно визначила своєю метою створення громадянського суспільства, дотримуючись загальноприйнятих у світовому співтоваристві норм і стандартів щодо прав і свобод громадян, відроджуючи історичні та національні традиції. Для побудови дійсно правової держави необхідно перш за все забезпечити правову захищеність громадян, удосконалити законодавство в галузі прав і свобод людини, забезпечити нормальне функціонування правової системи держави шляхом безперечного дотримання законів усіма фізичними та юридичними особами. У статті 3 Конституції України закріплено пріоритет загальнолюдських цінностей, підкреслюється, що в центрі уваги має бути людина як найвища соціальна цінність. Визнання й дотримання прав і свобод людини, їх належне забезпечення й надійний захист є свідченням демократичності держави. Враховуючи складність кримінального процесу, а також те, що підозрюваний, обвинувачений, який не обізнаний в питаннях права, може опинитися в нерівному положенні (щодо встановлення істини і юридичного тлумачення інкримінуючого йому діяння) в порівнянні з представниками органів кримінального переслідування, в чиєму провадженні знаходиться справа, закон надає можливість, а в окремих випадках робить обов'язковою участь в процесі спеціальної особи, яка користується довір'ям обвинуваченого, захисника. Відсутність в процесі захисника не тільки ускладнює, але і нерідко зводить нанівець значення захисту. У Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошується право обвинуваченого мати достатні можливості для підготовки свого захисту, який він може здійснювати особисто або через представництво обраного ним захисника, або мати захисника, призначеного йому безкоштовно. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права також містить принципи правового захисту людини, її прав і свобод. Особливе місце в справі захисту прав і свобод громадян посідає адвокатура України. За свою суттю вона є специфічним правовим інститутом, спрямованим на захист прав і свобод громадян. Визначною подією стало прийняття 13 квітня 2012 року нового Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Законодавцем, нарешті, усунуто низку прогалин та недоліків, які містились в попередньому кримінально-процесуальному законодавстві. Зокрема, дещо розширились права адвоката, зміцнені гарантії їх реалізації та зменшений обсяг та зменшений обсяг прав прокурора, тобто функції обвинувачення і захисту стали переважно врівноваженими, що в свою чергу дозволяє суду неупереджено розглядати справи та приймати законні й справедливі рішення. Мета і завдання роботи. Метою роботи є з’ясування відповідно до КПК України та інших нормативно-правових актів, функції і значення захисту в кримінальному процесі, визначити хто може бути захисником, в чому полягає участь захисника в забезпеченні прав громадян при проведенні досудового розслідування та слідчих (розшукових) дій, встановити, як реалізуються функції захисту в суді першої інстанції. Для досягнення поставленої мети визначено наступні завдання: 1. Охарактеризувати функції та предмет захисту в кримінальному процесі 2. З’ясувати відповідно до КПК України та інших законодавчих актів місце та роль захисника в кримінальному судочинстві України 3. Діяльність захисника на стадії досудового розслідування, при проведення слідчих дій та в суді першої інстанції Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку здійснення захисту підозрюваного, обвинуваченого, засудженого та виправданого в історичному аспекті та сучасний стан діяльності захисника у кримінальному процесі України. Предметом дослідження є нормативно – правова база, яка регламентує правовий статус захисника та порядок здійснення захисту в кримінальному процесі України, зокрема в суді першої інстанції. Теоретичну базу дослідження становлять становлять нормативно правова база, а саме Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» тощо, а також монографії, наукові статті, підручники та посібники з кримінального процесу, зокрема Молдована А.В., Михеєнка М.М., Фаткулліна Ф.Н., Грошового Ю.М., Фіолевського Д.П., Погорецького М.А., Яновського О.Г. та ін. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.   РОЗДІЛ I СУТЬ І ПРЕДМЕТ ЗАХИСТУ В КРИМІНАЬНОМУ ПРОЦЕСІ 1.1. Функція захисту в кримінальному процесі Під захистом в кримінальному судочинстві слід розуміти сукупність процесуальних дій і відносин, направлених на повне або часткове спростування пред’явленого тій чи іншій особі обвинувачення, поліпшення його стану, забезпечення дотримання прав особи при досудовому слідстві і в суді. [1] Правовою підставою участі адвоката у кримінальному судочинстві є конституційні принципи здійснення правосуддя, закріплені у Конституції України, а саме: право на правову допомогу та право на захист від обвинувачення при вирішенні справ у судах та в інших державних органах за допомогою адвокатури (ч. 2 ст. 59); право кожного заарештованого чи затриманого з моменту затримання користуватися правовою допомогою захисника (ч. 4 ст. 29); право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист (ч. 2 ст. 63) і забезпечення цього права (п. 6 ч. З ст. 129). Крім того нормативно закріплена участь адвоката у кримінальному судочинстві, в тому числі і на стадії досудового розслідування (статті 20, 45—54 КПК), законами України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та "Про безоплатну правову допомогу". Участь адвоката у кримінальному провадженні є важливою гарантією прав і законних інтересів осіб, яких він уповноважений захищати і котрим надає юридичну допомогу, а також є необхідною умовою реалізації конституційного принципу змагальності сторін (ст. 22 КПК). Конституційне закріплення цього положення надає особливе значення теоретичним аспектам функції захисту в кримінальному процесі. Функція захисту – це процесуальна діяльність, спрямована на з'ясування обставин, які виправдовують обвинуваченого, обтяжують, пом'якшують або виключають його відповідальність, а також на охорону його особистих і майнових прав. Захист - це усвідомлена, цілеспрямована діяльність як самого обвинуваченого (підозрюваного), так і захисника, цивільного відповідача і його представника. Саме вони являються суб'єктами функції захисту, їх цілеспрямованість отримує вираження у вигляді процесуального інтересу. Захист є функцією вторинною, похідною від функції обвинувачення. Де немає обвинувачення, немає і захисту. Цю ж точку зору в дещо іншій формі виражає професор М.С.Строгович, який вважає, що функція захисту зводиться до сукупності процесуальних дій, направлених на спростування обвинувачення, на встановлення невинності обвинуваченого або на встановлення обставин, які пом'якшують його відповідальність. [2] Головне завдання захисту - повне або часткове спростування висновків, які містяться в обвинуваченні, а саме, перш за все захист має на меті показати необґрунтованість обвинувачення. Обвинувачення вважається необґрунтованим, якщо твердження, які містяться в ньому, не відповідають об'єктивній дійсності або якщо надані для підтвердження обвинувального тезису докази, недостатні для доведення основаного на них висновку. Наступним завданням захисту входить оспорювання законності обвинувачення, її юридичної аргументації. Таке оспорювання стосується аргументації обвинувачення, пов'язаної як з юридичною оцінкою конкретних фактів, які відповідають елементам складу злочину, так і з встановленням кримінальної відповідальності обвинуваченого. Крім цього, захист прагне спростувати юридичну аргументацію покарання, яке може бути застосоване до обвинуваченого, а якщо повне спростування неможливе - старається добитися більш благоприємної для обвинуваченого інтерпретації. [3]