Теорія правового солідаризму (ID:382238)

ВСТУП Актуальність роботи. Ідеї солідаризму отримали значне поширення в кінці XIX-початку XX ст. Солідаризм - від французького solidaire - "діючий заодно". У загальних рисах, солідаризм - "система узгодження вільних прагнень людей і постійного подолання неминучих суспільних протиріч шляхом супідрядності протилежних інтересів в процесі солідарного співробітництва ". Солідаризм - соціально-політична концепція, що отримала широке поширення в буржуазних суспільних науках з переходом капіталістичного суспільства в стадію імперіалізму. Творці цієї теорії, як і ліберали, ставили на чільне місце людський індивід і його особисті права, але, на відміну від останніх, вважали, що особистість не може існувати сама по собі, бо своїми знаннями, культурою, налагодженим побутом, своїм благополуччям, врешті-решт, вона зобов'язана зусиллям інших людей. Останнім часом проблеми соціальної політики держави стають все більш обговорюваними темами у зв’язку із напруженою політичною та соціально-економічною ситуацією, що склалася не лише в Україні, а й на території Європи. Це, на наш погляд, цілком закономірно, оскільки соціальна політика – невід’ємна складова діяльності сучасної держави, відповідальної за благополуччя, розвиток і безпеку своїх громадян. Загальновідомо, що виважена соціальна політика зберігає стабільність в суспільстві, що дозволяє йому розвиватись без значних потрясінь і революцій. До того ж, соціальна політика є своєрідним «амортизатором» ринкових ризиків, оскільки її основним критерієм виступає рівень суспільної солідарності. Соціальну солідарність можна визначити як згуртованість суспільства, яка характеризується готовністю громадян реалізувати спільні інтереси, вирішити суспільні проблеми. Крім цього, соціальна політика – той інструмент, за допомогою якого влада може впливати на суспільство і отримувати підтримку політичного курсу держави. Між тим, головна задача державної соціальної політики – знайти світове, правове розв’язання конфліктів і забезпечити «легальну боротьбу» всіх інтересів. За умов значного наростання загрози конфронтаційності в суспільстві об’єктивно з’являється потреба втілення концепції солідаризму в державі. Врахування всієї складності широкого кола соціальних проблем, прагнення їх подолати, а також потреба дати відповідь на глобалізаційні виклики привертають увагу і державних діячів, і науковців, і широкого суспільного загалу. Проте концепція держави в солідаризмі – тема малодосліджена у вітчизняній юридичній науці. На жаль, вчені оминають її в своїх наукових дослідженнях, створюючи тим самим своєрідний «інформаційний вакуум», що призводить до використання цієї теорії для різного роду некоректних порівнянь, безпідставних негативних оцінок і висновків. Метою курсової роботи є аналіз теоретичних положень та поглядів науковців, що стосуються теорії солідаризму. Виходячи з мети курсової роботи, поставлені наступні завдання дослідження: • дослідити теоретичну думку класиків солідаризму, що обумовлено не тільки необхідністю її пізнання як теоретичного феномена, але й сучасними завданнями розвитку української державності; • виявити основні етапи формування концепції західного солідаризму та сформувати власну точку зору на природу українського солідаризму. Об’єктом дослідження є політико-правові погляди таких учених як П. Леру, Л. Буджу, Л. Дюгі, Т. Грін, Н. Коркунов, Г. Гінса та інших на теорію солідаризму.. Предметом дослідження є роботи вищезгаданих вчених, що стосуються розвитку солідаризму. Методи дослідження. Методологічну основу курсової роботи складає діалектико-матеріалістичний метод пізнання об'єктивної дійсності, а також спеціально-наукові методи (історичний, логічний, функціональний, системний, порівняльний) та приватно-наукові методи (формально-юридичний та порівняльно-правовий). Науково-теоретичною базою роботи є дослідження вітчизняних учених, таких як В. Н. Кудрявцев, В. П. Малахов, А. Ходов, А. Ф. Черданцев, В. С. Нерсесянц, Р. Т. Муха та ін. Структура роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить – 49 сторінок. І. Теорія правового солідаризму: поняття та принципи Українська політична думка протягом 20-го століття шукала альтернативи як більшовицькому комунізму, так і “справжньому” капіталізму. Тому самому капіталізму, від якого намагалися втікти не лише більшовики, але й лідери української революції – керівники Центральної Ради та Директорії. У сучасній Україні солідаризм поки що порівняно мало розглядається як система ідей при моделюванні стратегій політичного розвитку. Проте інтерес до нього зростає у всьому світі – особливо на тлі глобальної фінансово-економічної і політичної кризи. Концепція солідарності є доволі актуальною для сучасної України, адже саме ця ідея найкорисніша для розвитку нашої держави сьогодні. За допомогою солідаризму можна скріпити наше суспільство. Солідаризм – принцип побудови соціальної системи, в якій її члени (громадяни, родини, етноси, релігійні конфесії, соціальні групи, політичні партії, бізнес-корпорації тощо) володіють реальною правовою і соціально-політичною суб’єктністю, на основі якої їх права, можливості й інтереси можуть бути консолідовані й солідаризуються заради досягнення консенсусної мети (загального блага) в соціальних межах різного масштабу (локального, загальнонаціонального). А задля досягнення цієї мети на сьогодні існує широкий спектр технологій формування громадської думки. Чільне місце серед такого інструментарію належить інтерактивним технологіям, які можуть суттєво впливати на впровадження ідей солідаризму в українське середовище. У зв’язку з недостатньою розробленістю вказаних питань існує необхідність системного аналізу особливостей утвердження суспільної солідарності в Україні за допомогою новітніх інформаційних технологій впливу на громадську думку. Термін «солідаризм» походить від французького solidarisme (від фр. Solidaire) і означає «діючий заодно», «спільність інтересів», «одностайність». Солідаризм є соціально-політичною концепцією, що, на противагу тезі про класову боротьбу як рушійну силу суспільного розвитку, проголошує первинним та визначальним фактором життя будь-якого суспільства солідарність його членів. Окрім того, він є своєрідною стратегією мобілізації соціуму в період серйозних криз або загроз, яка різко підвищує мобілізаційні можливості соціуму та його ефективність за рахунок синергетичного ефекту, що виникає при усвідомленні різними соціальними групами спільності інтересів і здійснення ними погоджених дій. Відповідно до теоретичних розробок солідаризму, розвиток еволюційного процесу характеризувався перевагою в становленні людського співтовариства як інтегруючої основи, зростанням потреби у взаємодопомозі індивідів, формуванням солідарних груп взаємопідтримки. Ідея солідарності не нова, в тій чи іншій формі вона існувала ще в добу античності. У новітні часи цією проблемою серйозно займались французький соціальний філософ Шарль Жід (1847–1932 рр.), німецькі соціологи Фердінанд Тонніс (1855–1936 рр.), Пауль Барт (1858– 1922 рр.), Леольд фон Візе (1876–1969 рр.), німецький економіст і соціальний філософ Гайнріх Пеш (1854–1926), лауреат Нобелівської премії миру, французький державний діяч Леон Буржуа (1851–1925 рр.) та ін. За поширення інформаційних технологій та збільшення впливу мережі на формування громадської думки ця тенденція набирає сили. Політики, політика, партії, передвиборчі змагання, власне політична та законотворча діяльність віртуалізуються. Причому часто цей процес означає не лише перенесення частини діяльності в мережу, а принципове обрання провідною виборчу технологію електронної симуляції діяльності. Адже перебіг і вплив реальних політичних заходів передбачити та контролювати важче, ніж цифрову симуляцію. Справжні виконавці, організатори, учасники завжди привносять фактор нестабільності. Відкритість, оперативна реакція та увага до громадської думки – важливі чинники успіху сучасної політичної партії та її лідерів. У цьому сенсі Інтернет (сайти новин, форуми, блоги) відкриває широкі можливості щодо налагодження ефективного зворотнього зв’язку із прихильниками та потенційними виборцями тієї чи іншої політичної сили. З допомогою веб-сайту можна не лише інформувати аудиторію, а й залучати її до обговорення важливих питань, вивчати громадську думку, отримувати зріз довіри до лідера та ін. Однак, з іншого боку, інтерактивні форми, присутні на сайтах, не виконують своїх функцій, заради яких, власне, вони й існують. Зв’язок з політиком чи політичною силою, який мав би формуватися за допомогою таких інтерактивних форм, поки що майже відсутній. Причому не лише з технічних причин, а й через небажання реагувати. В такій ситуації «почути кожного» навряд чи вдасться. До того ж низка сайтів має «неробочі» форуми, давно не оновлювані запитання для голосування. Політичні сили в Україні пожвавили свою роботу в Інтернеті. Але справжній діалог з виборцями, попри традиційний «злив компромату», поширення чуток, відеожартів та карикатур, замовні обговорення на форумах і блогах, поки що відсутній. На сьогодні потенціал офіційних сайтів, які мають бути основним джерелом інформації про політичні сили та їхніх лідерів, задіяний недостатньо. Ці ресурси поки що не є основним майданчиком для спілкування з політиками. Громадянське суспільство вже стало популярним вирішенням багатьох проблем суспільного розвитку. Воно перебирає на себе відповідальність за соціальний розвиток у сучасних складних умовах. У світлі очевидних невдач втручання держави у сферу суспільних інтересів, політики, практики, вчені здійснюють пошук нового змісту громадської взаємодії, яка ґрунтуватиметься на таких соціальних процесах: об’єднання, визнання, комунікація, взаєморозуміння, довіра. Ці процеси є важливими складовими ідеї солідаризму. Якщо розглядати системність у застосуванні інструментарію формування суспільної солідарності, то важко говорити про систему у використанні технологій формування суспільної солідарності. Частіше за все їх використання має вимушений, імпульсивний характер. В Україні примусом до об’єднання суспільства під певною ідеєю, як правило, є політичне життя країни. Політика займає найбільший відсоток обговорення пересічними громадянами нашої держави між собою. За даними досліджень, у нашій державі обговорюють політичне життя в двадцять разів частіше, ніж в інших, більш розвинених країнах. Одним з найбільш вдалих інструментів формування солідаризму в суспільстві є засоби масової інформації. Вони є дзеркалом життя суспільства та відображенням існуючої демократії. Але більшість з них змушені, будучи заангажованими, надавати зовсім не «ту» інформацію, яку ми маємо чути. Проблема також полягає у відсутності першоджерел інформації. Неналагоджена комунікація держави та суспільства призводить до викривлення реальності та можливості вплинути на висвітлення окремих подій. Влада має спрямувати всі зусилля на формування єдиного українського суспільства. Відсутність середнього класу, етнічні питання, проблема моральності та відповідальності, інституціалізація відносин влади з громадськістю – основні питання, що стоять на шляху до толерантної громади. Тому створення системності у використанні технологій формування солідарного суспільства має обов’язковий характер.