Зразок роботи
РОЗДІЛ ІІ ДЕМОКРАТІЯ В ІСТОРИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ.
Сьогодні питання народовладдя розглядаються як такі, що пов’язані передусім із практичними аспектами організації політичного та державного життя. Водночас широкий спектр на наукового аналізу різних аспектів демократії, її характерних ознак і принципів зумовлений актуальною потребою формування сучасної концепції демократичних засад, форм та методів функціонування державної влади, передбачає необхідність звернення до найбільш істотних моментів відповідної концепції. Дослідження питань демократичної організації державної влади з погляду загальнотеоретичної юриспруденції передбачає висвітлення таких проблем [12, c. 74]:
1) народного суверенітету та форм його реалізації (безпосередньої та представницької);
2) співвідношення більшості та меншості у здійсненні державної влади;
3) поділу державної влади та забезпечення її підконтрольності;
4) законності та дотримання прав людини у діяльності державних органів.
Серед найбільш загальних підходів до розуміння демократії виокремлюють її ліберальну та соціальну концепції. Ліберальна модель демократії, яка має англосаксонське коріння, акцентує на індивідуальних правах і свободах та практично зводить демократію до їх проголошення і захисту.
Соціальна демократія, більш характерна для політичних режимів нинішньої континентальної Європи, звертається також до важливих питань справедливого розподілу соціальних благ серед різних суспільних верств і соціальних груп, соціального забезпечення та захисту громадян.
Усе це сприяло негативній оцінці демократії видатними античними філософами — Платоном та Аристотелем, а також в цілому європейською політико-правовою думкою до кінця ХVIII ст. Зокрема, Аристотель замість демократії як «неправильної форми» правління запропонував модель змішаного правління (політію). Змішане правління отримало свій розвиток за часів Стародавнього Риму у вигляді республіки, особливості устрою якої вбачалися у тому, що вся влада не могла належати нікому — ані одному, ані кільком, ані більшості, що мало б забезпечити пріоритет справи усієї спільноти [13, 8].
Відповідно й демократична держава, сформована на засадах визнання народу єдиним джерелом влади, виступає не лише легітимною, а й автентичною у повному сенсі слова на відміну від інших державних утворень, які не визнають народний суверенітет. Ще в одній зі своїх ранніх праць К. Маркс чітко сформулював тезу, що саме демократія виступає критерієм істинності форми держави, оскільки саме в ній «формальний принцип є водночас і матеріальним принципом» [14, 252].
З погляду юридичного підходу важливим є акцент на тому, що демократичні засади організації та функціонування держави передбачають беззаперечне дотримання органами влади, їх посадовими особами, громадянами та їх об’єднаннями вимог чинного законодавства. У цьому сенсі не втрачає своєї значущості положення про те, що демократія у сучасній державі не може існувати без неухильного дотримання вимог законодавства, а режим законності, що спирається на повагу до прав людини, є важливою передумовою та необхідною складовою реальної демократії.
Як результат, демократія повинна розглядатися і як форма держави в контексті народного суверенітету та здійснення народовладдя [15, c. 61–62; 16], і як режим функціонування влади, що спирається на законність і дотримання прав людини.
Л. Мамут обґрунтовано називає народ субстанцією держави в тому розумінні, що народ є самостійно існуючою, стабільною і постійною основою різноманітних можливих модифікацій держави (і не лише демократичної в повному сенсі слова) та головним чинником її змін і розвитку [15, 17].
Цю думку уточнює В. Четвернін — саме нація, яка політично самовизначається, і виступає субстанціональним елементом держави [18]. Звідси — народ має невід’ємне, визнане міжнародним співтовариством, право на власну державу, є її творцем, несе відповідальність за розвиток держави; держава покликана служити народу, ніхто, в тому числі і держава, не може узурпувати народний суверенітет.
Тому сучасна демократія спирається на середній клас, чітке прагнення суспільства до ліквідації необґрунтованої соціальної та економічної нерівності [19, c. 71].
Магістр