Зразок роботи
Актуальність теми: Спадкове право є однією з найскладніших та науково найцікавіших систем цивільного права, воно відображає не лише політичні, економічні та соціальні аспекти суспільства, але також відображає сімейні та шлюбні відносини. На спадкові правовідносини впливають рівень життя людини, звичаї, традиції та цінності, такі як людяність, справедливість, доброчесність та розумність. Спадкове право займає особливе становище в цивільно-правовій системі. Виникнення права власності та розвиток шлюбно-сімейних відносин у суспільстві повинні дати відповідь на питання про долю власності, яка все ще існує після смерті людини.
Спадковий закон дає кожному громадянину можливість розпоряджатися своїм майном у разі смерті, і його воля визначатиме його долю. Отже, це безпосередньо для захисту особистих інтересів громадян, оскільки багатьом людям все одно, кому передаватиметься майно громадян після їх смерті.
Водночас, спадковий закон таким чином захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та недієздатних членів), тим самим зміцнюючи сім'ю. Спадщина включає не лише майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Спадщина здійснюється відповідно до закону та волі. Якщо правову спадщину не буде довільно змінено, це відбудеться.
При спадкуванні відповідно до закону процедури та умови передачі прав та обов’язків спадкодавця прописуються самим законом. Спадкове майно розподіляється порівну між людьми, передбаченими законом та у встановленому порядку. При спадкуванні спадкових прав після того, як батьки та пасинки, яких було позбавлено батьківських прав і не відновили ці права, у разі підтвердження цих обставин у суді вони ухиляться від зобов’язання, наданого їм законом щодо утримання спадкодавця.
З прийняттям "Конституції України" суспільні відносини були переставлені для захисту та захисту прав громадян, а також створена демократична правова країна, що вимагає дослідження та аналізу сучасного стану спадщини на науковому рівні. Правила щодо умов та процедур спадкування містяться в Цивільному кодексі України. Ми знайшли деякі закони про спадщину в інших частинах ЦК України та нормативні акти, що стосуються діяльності Державної нотаріальної контори.
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про успадкування» від 24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року)» містить корінні роз’яснення щодо практики застосування окремих норм права спадкування за законом. Конституція України передбачає право приватної власності громадян. Важливим є також питання охорони інтересів спадкодавця, виконання його волі, якщо вона була заявлена у заповіті, оскільки останнім часом цьому питанню приділяється незначна увага.
Проблемам спадкового права приділено значну увагу у працях таких вчених як, Бірюкова І.А, Харитонова Є. О. , О.В. Дзери, , Ю.О. Заіки, Т.П., Я.М. Шевченко, Шевчук Л.В., Фурса Є.І та С.Я. Спеціального системного дослідження цієї теми в Україні не проводилось, оскільки більшість досліджень присвячувались лише матеріальним аспектам спадкового права.
Мета роботи: метою даної курсової роботи є дослідження реалізації громадянином спадкових прав. Виходячи з поставленої мети в даній курсовій роботі до виконання випливають наступні завдання:
- визначити основні поняття, предмет спадкового права і процесу;
- охарактеризувати принципи спадкового права;
- висвітлити джерела спадкового права;
- проаналізувати порядок прийняття спадщини громадянином;
- охарактеризувати процес відмови від прийняття спадщини;
- висвітлити правові наслідки прийняття та відмови від прийняття спадщини;
- охарактеризувати загальні положення щодо оформлення права на спадщину;
- проаналізувати процесуальні особливості видачі свідоцтва про право на спадщину.
Предмет роботи: предметом даної курсової роботи є характеристика процесу реалізації спадкових прав.
Об’єкт роботи: об’єктом даної курсової роботи є процес реалізації спадкового права громадянином у відповідності до діючого законодавства України.
Методи дослідження: В роботі використовувались загальнонаукові методи пізнання соціальних процесів та явищ, використовуються спеціально-наукові методи: метод термінологічного аналізу, методи експертних оцінок: аналітичний (аналіз сучасного процесу реалізації спадкового права громадянином та проблематики, яка виникає в даному процесі та системний (аналіз комплексного механізму управління).
Структура роботи: дана наукова праця складається з вступу, трьох розділів, восьми підрозділів висновків та списку використаних джерел. Курсова робота розміщена на 31 сторінках та налічує в собі 23 посилання на бібліографічні джерела.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СПАДКОВОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ ДАНОГО ПРАВА
1.1. Поняття, предмет спадкового права і процесу
Однією із сучасних характеристик розвитку України є поява приватної власності. Така ситуація неминуче призводить до зростання ролі спадщини як засобу набуття права приватної власності. Як і будь-яка галузь права, спадкове право є явищем надбудови. На це безпосередньо впливає форма власності на засоби виробництва. Сучасне цивільне право є очевидним прикладом поступового переходу від домінуючого становища державної власності до засобів виробництва до встановлення принципу приватності прав власності. Традиційно спадкове право визначається як сукупність норм, що передають майно (майно) померлого іншим особам у порядку, встановленому законом. [7, с. 379].
О. С. Еффі розуміє спадковий закон як сукупність норм управління взаємовідносинами між прямим та загальним спадкуванням майна громадян та реалізацією не особистих майнових прав та обов’язків громадян, спричинених смертю громадян. Щодо спадкового права як однієї із цивільно-правових систем, то слід визначити обсяг дій, дозволених суб’єктом спадкування за Основним законом України. Водночас Фурса наголосив, що право на спадщину - це ще один нагляд у процесі спадкування, що означає, що оскільки права померлого передані іншим особам, юридичні дії уповноваженої особи контролюються законом. [5, с. 211].
Деякі вчені підкреслювали, що спадкове право - це сукупність правових норм, що регулює соціальні відносини, пов’язані зі смертю людей та постійною передачею їх прав та обов’язків іншим. В. В. Васильченко наголосив на універсальності та єдності цивільних прав та обов’язків у спадкових правах, визначив спадкове право як галузь цивільного права, яка є сукупністю національних норм, що регулюють передачу цивільних прав, визначених національними законами та зобов’язаннями. Особа (спадкодавець), яка померла з іншою особою (спадкоємцем) шляхом спільного спадкування та одиночної спадщини [5, с. 212].
Спадкове право - одна з найдавніших систем цивільного права. Це система (колекція), створена державою для управління відносинами. Її темою є передача законних цивільних прав та обов’язків померлого (спадкодавця) іншим людям (спадкоємцям) шляхом спільного спадкування.
Основною частиною спадкового закону є соціальні відносини, і соціальні відносини виникатимуть лише тоді, коли існуватимуть такі обов'язкові умови, як смерть, майнові права та обов'язки. За відсутності об’єктів генетичного успадкування саме успадкування неможливе. Іншими словами, предметом спадкового права є соціальні відносини, пов'язані з передачею певних прав та обов'язків померлого спадкоємця. Як частина спадкоємця, права та обов'язки спадкодавця передаються спадкоємцю в цілому, тобто існує "загальне право спадкування» [7, с. 380-381].
Існує різниця між "єдиним універсальним спадкуванням" та "універсальним спадкоємством". Серед спадкоємців усі права та обов'язки спадкодавця не передаються спадкоємцям, а лише деякі права (або обов'язки) передаються у спадок. Наприклад, якщо заповідач вимагає від спадкоємця передати одне із спадкових властивостей третій особі, третя особа буде єдиним спадкоємцем і не отримає права безпосередньо від заповідача, а через спадкоємця. Смерть людини припиняє її правовий статус та успадковує її майно. Людини вже не існує, але великий обсяг громадянства (він є носієм прав та обов'язків) переданий іншим. Ключем до теорії спадкового права є поняття спадщини, оскільки зміст спадщини визначає зміст поняття спадщини: "спадщина", "спадкові відносини".
Стаття 1216 Цивільного кодексу України [1] визначає спадщину як передачу прав та обов’язків (спадщини) від померлої фізичної особи (спадкодавця) іншій особі (спадкоємцю). Сукупність правових норм, що регулюють умови та процедури спадкування, є галуззю цивільного права, яка називається «спадкове право» або «спадкове право».
В результаті поняття «спадщина» можна розглядати у двох значеннях: об’єктивному та суб’єктивному [5, с. 213-214].
Об’єктивне спадкове право - це сукупність правових норм, що регулюють спадкові відносини (спадкування), особливо процедури та обмеження щодо визначення передачі прав та обов’язків від померлого до спадкоємців та інших осіб; припинення індивідуальних прав та обов’язків тощо, що по суті відповідають "закону про спадщину" Концепція однакова.
Суб'єктивно кажучи, право на спадщину - це право учасників цивільних відносин стати спадкоємцями після особистої смерті. Це ускладнене суб’єктивне право охоплює багато прав, пов’язаних зі спадщиною (спадкове право спадкоємця, право підтвердити законність спадкового майна. Фактично це узгоджується з поняттям «спадкування». [7, с. 382].
Спадщина є незалежною загальною структурою, але в той же час вона має взаємопов'язані правовідносини: правовідносини, що виникають внаслідок виявлення фактів спадкування; правовідносини, пов'язані із захистом спадкового майна; правовідносини, пов'язані з прийняттям або відмовою від спадщини; належне виконання заповітів тощо. Правовідносини Отже, спадкові права тісно пов'язані з майновими правами. Це не випадково, оскільки спадщина дозволяє власнику реалізувати право розпоряджатися майном і є одним із найпоширеніших засобів отримання майнових прав та захисту власності.
1.2. Принципи спадкового права
Принципи спадкового права - це сукупність загальних принципів реалізації спадщини. Принципами спадкового права є:
1. Свобода вираження поглядів (свобода спадкування) спадкодавців і спадкоємців. Кваліфікований заповідач має можливість скласти заповіт у будь-який час на все майно або певні частини майна, змінити заповіт або скасувати його або взагалі не скласти заповіт. Коло спадкоємців вирішує заповідач, який може перерахувати не лише своїх родичів, а й будь-яку третю фізичну чи юридичну особу чи державу. Вираз і зміст заповіту заповідача повністю залежить від нього самого. Цей принцип певною мірою суперечить принципу свободи волі. Він надає спадкоємцям можливість погодитись успадкувати або відмовити у спадщині, а також у випадку кількох причин (через заповіт, закон чи спадщину тощо). Прийняти право спадкування на власний розсуд з будь-якої причини, і може погодитись з іншими спадкоємцями змінити розмір часток спадщини [11, с. 132].
2. Універсальність спадкового спадкування. Суть цього принципу полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину, незалежно від того, де вона знаходиться або як вона складається, вона буде складатися лише з прав або лише обов’язків. Предметом універсального спадкування є всі права та обов'язки попередника, які передавалися його наступникам. В мистецтві. В Українському цивільному кодексі 1218-1219 [1] законодавці визначили склад маєтку. Спадкоємець користується всіма правами та обов'язками спадкоємця, коли він успадковує спадщину, і воно не було припинено через смерть спадкоємця. Особливості певних видів успадкування майна (право заробітної плати спадкодавця, пенсій, стипендій, аліментів та інших соціальних виплат) визначено у cтаття 1227 Цивільного кодексу України [1]. Акції не приймаються у спадок. Єдиним винятком із цього правила є те, що спадкоємець може бути звільнений від своїх зобов'язань за договором довічного утримання (стаття 757 Цивільного кодексу України) [1].
3. При спадкуванні згідно із законом називається порядок (послідовність) спадкування. Перше право на спадщину спадщини надається спадкодавцю; якщо він не реалізує свої права, законодавець вимагає від спадкоємців спадкування в порядку черги, а спадкоємці другого туру можуть отримати право спадкування лише за наявності не є спадкоємцем у першому турі. Суть цього принципу втілена в мистецтві. Стаття 1258 Цивільного кодексу України передбачає, що спадкоємці мають право чергувати спадщину відповідно до закону. Відповідно до закону, кожен наступний раунд спадкоємців має право успадкувати спадщину без попереднього раунду спадкоємців, вилучити її із спадкових прав, відмовити у прийнятті спадкових прав або відмовитись у прийнятті спадкових прав, за винятком положень Стаття 1259 Цивільного кодексу України [1].
Зокрема, насамперед, порядок прийняття спадкоємцем права спадкування у спадковому праві може бути змінений нотаріально посвідченою угодою відповідного спадкоємця, а договір спадкоємства укладається після початку спадкування. Цей договір не повинен порушувати права спадкоємців, які не брали участь в угоді, та спадкоємців, які мають право на спадкові права; по-друге, згідно з другою частиною ст. Стаття 1259 Цивільного кодексу України [1] передбачає, що особа, яка є спадкоємцем у наступних законах, якщо вона тривалий час піклується про нього, може отримати право на спадщину, а спадкоємець, який має право на спадщину, є безпорадним через вік, важку хворобу чи інвалідність за рішенням суду Заповідач надає матеріальну допомогу [11, с. 133-134].
Винятки з цього правила поширюються також на спадщину, успадковану спадкодавцем за поданням. Наприклад, згідно зі статтею 1266 Цивільного кодексу України [1], якщо потомство та правнук за заповітом все ще живі, коли вони живі, вони успадкують спадкові частки, які законно належать їх матері, батькові, бабусі та дідусю. Увімкніть спадщину. У той же час, у разі прямого спадкового краю, право представництва є дійсним без обмеження спорідненості [8, с. 64].
4. Закон передбачає спадкову рівність у спадщині (рівних спадкоємців). Незалежно від віку, статі, сімейних чи сімейних зв’язків та соціального статусу, спадкоємці в турі користуються рівною часткою спадкових прав. Це положення відображено у cтатті 1267 Цивільного кодексу України [1] передбачає таке правило: Відповідно до закону частка спадкоємця кожного спадкоємця має бути рівною. Якщо від спадкоємця вимагається спадкування за дорученням (стаття 1266 Цивільного кодексу України) [1], це правило є винятком [11, с. 135].
Магістр