ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (ID:389919)

Актуальність теми. За останні роки в Україні різко зросли злочини в різних сферах життя. Тому у зв’язку з цим необхідна система юридичної відповідальності, яка є законним засобом для запобігання або усунення протиправної поведінки та стимулювання соціально вигідної поведінки людей у правовому полі. Отже, соціальна необхідність юридичної відповідальності та її призначення в правовій системі є вирішальними складовими, безпосередньо пов’язаними з незаконними діями та злочинами. Найсерйознішим видом юридичної відповідальності є кримінальна відповідальність. Питання кримінальної відповідальності є одним із основних питань кримінального законодавства. Вивчення будь-якої кримінально-правової системи зрештою включає той чи інший аспект кримінальної відповідальності, який близький до таких категорій, як злочин і покарання, що є основним поняттям кримінального права. Кримінальний закон передбачає основу та принципи кримінальної відповідальності. Відповідно до Основного закону України, кримінальну відповідальність та покарання несуть лише ті, хто вчинив злочини, тобто ті, хто умисно чи з необережності здійснює соціально-небезпечні дії, передбачені кримінальним законом. В даний час у соціальних науках, включаючи право, коли визнається принцип пріоритету загальної цінності, вивчення співвідношення кримінального права має особливе значення. Злочини - це дії, які загрожують суспільству згідно з Кримінальним законом, порушують соціальний порядок України, її політичну та економічну систему, майно, особисті, політичні, трудові, майнові права та свободи інших громадян, а також інші небезпечні дії згідно із соціальним кримінальним законодавством, порушуючи верховенство права (ст. 7 Кримінального кодексу України). Тому Кримінальний закон встановив, що злочин - це поведінка людини, соціально небезпечна поведінка та порушує основні суспільні цінності. Нарешті, Кримінальний закон містить детальний перелік заборонених видів поведінки. Предмет дослідження: є, власне, кримінальна відповідальність її поняття, сутність та особливості. Об’єкт дослідження: є суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність на які було здійснено протиправне посягання. Мета дослідження: виявити і проаналізувати проблеми правового регулювання кримінальної відповідальності держави і виробити обгрунтовані пропозиції, створені задля його вдосконалення. Досягнення поставленої мети забезпечується рішенням наступних завдань: - Розкрити зміст кримінальної відповідальності; - Висвітлити форми реалізації кримінальної відповідальності; - Надати підстави кримінальної відповідальності; - Проаналізувати кримінальну відповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування; - Проаналізувати кримінальну відповідальність за терористичні злочини; - Висвітлити звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям; - Висвітлити звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії; Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи стала система загальнонаукових, спеціально-наукових, та спеціально-юридичних методів, використання яких дало змогу досягнути зазначену мету та розв’язати поставлені завдання. У перебігу роботи над дослідженням проблем дослідження кримінальної відповідальності використовувалися такі методи, як: формально-юридичний тобто цей метод зазвичай пов'язують тільки з вивченням права. Порівняльно-правовий метод є основним методом у системі методології порівняльно-правових досліджень, який виступає як сукупність способів і прийомів виявлення, на основі порівняль­ного вивчення загальних і специфічних закономірностей, виник­нення, розвитку, функціонування різних правових систем; системний підхід - це напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи. Структура роботи: дана курсова робота складається з вступу, 3 розділів, 7 підрозділів, висновку та списку використаних джерел. Робота розміщена на 35 сторінках та налічує в себе 35 посилань на бібліографічні джерела.   РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 1.1. Основний зміст кримінальної відповідальності Чинне українське кримінальне законодавство не розкриває поняття кримінальної відповідальності, хоча воно використовується більше ста разів у статтях та назвах статей «Загальні положення Кримінального кодексу України». Розвиток цієї концепції належить до галузі кримінального права. Однак вчені визнають, що кримінальна відповідальність - це особливий елемент системи кримінального судочинства, в якому держава реагує на злочини, вчинені окремими особами, що не заважає обговорювати суть та зміст цього поняття. Крім того, незважаючи на увагу, приділену цьому питанню, процес формулювання вчення про кримінальну відповідальність залишається складним та суперечливим. Визначення кримінальної відповідальності ґрунтується на тому, що це різновид юридичної відповідальності. Незважаючи на те, що остання має інше правове розуміння, у спеціально-правовому сенсі у вужчому розумінні юридична відповідальність трактується як ретроспективна відповідальність, тобто відповідна реакція держави на злочини з минулого. З цієї точки зору юридичну відповідальність можна визначити як тип і міру державних органів, які обмежують права і свободи правопорушників.[1] Тому головним завданням промисловості є захист найважливіших відносин із суспільством, і такий тип руйнування завдає шкоди суспільству в цілому. Щодо цієї характеристики кримінального закону, відповідальність кримінального закону також за злочин, скоєний особою, також специфічна. Викладені в юридичній літературі установки щодо сутності кримінальної відповідальності можна об’єднати у такі умовні методи: 'кримінальна відповідальність - покарання” «кримінальна відповідальність - виконання кримінальних санкцій”; Кримінальна відповідальність-засудження;"кримінальна відповідальність-зобов'язання";"вимушена кримінальна відповідальність";Кримінально-правові відносини. "Оскільки вищезазначені поняття не є настільки чіткими чи незрозумілими для науки чи практики, ми хотіли б надати положення щодо змісту системи кримінальної відповідальності, які можуть бути зрозумілі більшості вчених та практиків. роз’яснення та всі ознаки юридичної відповідальності. [1] До таких ознак, як правило, відносять: 1) за своєю сутністю юридична відповідальність є негативною реакцією держави на вчинене правопорушення; 2) застосування юридичної відповідальності забезпечується державним примусом; 3) вона застосовується, як правило, лише до суб’єктів, які винні у вчиненні конкретного правопорушення; 4) вона тягне застосування до правопорушника певних санкцій майнового, особистого чи організаційного характеру. Отже, розглядаючи вищезазначену ситуацію, можна сказати, що кримінальна відповідальність є обмеженням прав і свободи злочинця. Цей злочин повинен бути засуджений судом і виконаний спеціальним адміністративним органом держави. При визначенні змісту кримінальної відповідальності слід враховувати підставу. Форма та порядок виконання повністю визначаються кримінальним законом. Цей висновок можна зробити особливо відповідно до положень кримінального кодексу, стаття 3 Кримінального кодексу України. Крім того, як уже зазначалося вище, кримінальна відповідальність є лише однією з форм реалізації захисних кримінально-правових відносин між державою та фізичними особами внаслідок злочину. Отже, оскільки обов’язковим елементом будь-яких правовідносин (включаючи кримінальне право) є його зміст (соціальні відносини, взаємні права та обов’язки), в рамках кримінальної відповідальності всі вони виконуються державою та тими, хто вчинив дії, що загрожують суспільству та корпус.[3] У цьому випадку держава в особі компетентного органу здійснює свої права, що одночасно є обов’язком реагувати на дії людини шляхом використання кримінального законодавства. Людина зобов’язана витримати таку реакцію і має право виконувати вимоги закону. Отже, неповним є розгляд кримінальної відповідальності в односторонньому порядку лише з точки зору здійснення прав та обов’язків лише держави або винної особи, що мало місце у вищезазначених поняттях.[3] Отже, кримінальна відповідальність має об’єктивний та суб’єктивний характер, що передбачає використання державою певних засобів кримінально-правового захисту, і, якщо є причина, поняття визнаної особи слід вважати ключовою ознакою. Отже, поняття кримінальної відповідальності повинно відображати це поняття правовідносин між країною та особою, що є наслідком останнього злочину, тобто його об’єктивну та суб’єктивну природу. Я вважаю, що зазначені вище характеристики є необхідними та достатніми для визначення поняття кримінальної відповідальності. Однак, створивши її структуру, можна отримати більш повне уявлення про інститут кримінальної відповідальності. Важливо знати, коли настане кримінальна відповідальність. Однак думок багато. Деякі дослідники вважають, що кримінальна відповідальність настає з моменту скоєння злочину, тоді як вони вважають, що насправді це злочинні відносини, тоді як інші вважають, що вона починається з набрання законної сили вироком, за винятком засудження особи. і так далі. Це питання справді суперечливе, але вирішення цього питання не може викликати дискусії, враховуючи те, що ми з'ясували поняття кримінальної відповідальності не лише з теоретичної точки зору, а й з аналізу існуючих правових норм. У своєму рішенні про офіційне тлумачення пункту 3 статті 3 Конституції України Конституційний Суд України у своєму конституційному поданні, поданому Міністерством внутрішніх справ України, зазначив, що кримінальну відповідальність слід накладати на той час. набрання чинності постановою суду. Поява обвинувачення слід вважати злочинним. Хоча Конституційний Суд України ще не запропонував поняття та методи кримінальної відповідальності, все ж важливо розрізняти поняття кримінального процесу та спосіб виконання. Зокрема, визнання фактичного моменту призначення покарання є підставою для такого висновку: Вирок - це, по суті, вирок, який негативно оцінює поведінку засудженого та структурні елементи вироку. вмовляння особи, яка представляє і керує державою. [3] Вибірковий компонент кримінальної відповідальності повинен включати виконання покарань. Якщо більшість науковців погоджуються з тим, що виконання (відбування) покарання є невід’ємною частиною структури кримінальної відповідальності, ця заява вимагає додаткових підстав для переслідування. Причини, чому покарання вважається невід’ємною частиною структури кримінальної відповідальності, зокрема положення пункту 1 статті 1. Стаття 5 Кримінального кодексу України Закон про пом'якшення кримінальної відповідальності має зворотну силу, тобто застосовується до осіб, які не були засуджені, але були засуджені. "[3] 1.2. Форми реалізації кримінальної відповідальності Очевидно, що деякі форми кримінальної відповідальності можуть мати місце лише тоді, коли кримінальна відповідальність встановлена вперше. Як ми всі знаємо, у законі немає пояснення цього поняття, що спричинило багато суперечок у літературі. Знаючи, що визначення кримінальної відповідальності є предметом іншого розслідування, я вважаю, що кримінальна відповідальність є обмеженням прав і свобод підсудних у кримінальному праві. Зміст кримінальної відповідальності включає обмежувальні заходи, характерні для кримінальної відповідальності. До них належать: санкції, умовні заходи, рішення. Навпаки, він не несе відповідальності за будь-які дії, вчинені проти злочинця. Хоча це передбачено кримінальним законодавством, це не означає, що їх права та свободи обмежені. Таким чином, український закон, який набрав чинності 16 квітня 2014 року та набув чинності 18 квітня 2013 року, ввів в українське кримінальне законодавство поняття «інші кримінальні заходи», включаючи спеціальну конфіскацію, примусові медичні заходи та примусове лікування . Зокрема, спеціальна конфіскація може "задовольнити вимоги статті 1, якщо існує спеціальна частина цього кодексу, що становить злочин, і обов'язкова конфіскація грошей, цінностей та іншого майна за рішенням суду", "якщо є гроші , та інші цінності:/або дохід від майна; 2) переконання когось скоїти злочин, дача грошей та/або надання матеріалів або винагорода за злочин; 3) член злочинної організації, крім повернення її власнику, стає державною власністю, якщо вона не організована; 4) виявлені, виготовлені, пристосовані або використані як засіб чи знаряддя злочину, крім тих, що повернуті власнику (законному власнику), які не знають, що їх незаконно використовували. «Очевидно, що в більшості випадків, описаних у Кримінальному кодексі, до товарів, якими не володіє власник, застосовуватиметься спеціальна конфіскація. [2] Таким чином, майно, набуте внаслідок злочину, або доходи, отримані від такого майна, не стали власністю злочинця, пункт 1 статті, що є предметом злочинного проекту, оскільки згідно з пунктом 1 це заявив, що його можна отримати лише за правовою забороною майнових прав відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України. У більшості випадків воно переходить у власність кримінального суб’єкта відповідно до абзацу третього частини першої Кримінального кодексу. Стаття 962 або Заходи або заходи кримінального процесу, стаття 1, 962, йдеться про вид майна, зазначений у ч. 2 ст. 325 Цивільний кодекс України не може бути приватною власністю.[1] Оскільки немає власності на майно, яке вимагає спеціальної конфіскації, немає необхідності обмежувати його використання. Тому спеціальна конфіскація не може розглядатися як кримінальна відповідальність. Подібним чином певні обмежувальні заходи, передбачені Кримінальним кодексом України, можуть бути пов'язані із вчиненням злочину, але не застосовуються до вчинення кримінальних правопорушень і, отже, не є заходами кримінальної відповідальності. Це стосується багатьох заходів, деякі з яких включають так звані "інші кримінальні заходи". Зокрема, в деяких випадках до осіб, які вчинили злочини в обмеженому психічному стані, можуть застосовуватися заходи медичного примусу, частина 2. Стаття 20, пункт 2. Стаття 93 Кримінального кодексу України може втратити можливість здійснювати або контролювати свої дії після злочину, включаючи відбування покарання. Стаття 3. 19. Частина 1. 84, пункт 3. Стаття 93 Кримінального кодексу України.[3] Однак причиною їх використання є не злочин, а необхідність лікування психічних захворювань. Можна сказати, що такий тип обмежувальних "інших заходів кримінального законодавства" трактується як примусовий режим відповідно до статті 7 Американського кодексу. Україна може застосовувати статтю 96 Кримінального кодексу України, незалежно від того, пов’язане покарання з наявністю захворювання, яке загрожує життю інших людей. У деяких випадках до неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення, можуть застосовуватись примусові заходи виховного характеру, які є частиною статті 1 Кримінального кодексу. Стаття 105 Кримінального кодексу України. Однак суть цих заходів полягає в тому, що ці заходи спрямовані на зменшення розриву в підтримці неповнолітніх, а не на вчинення злочинів проти неповнолітніх. У разі вчинення злочину спеціальна конфіскація застосовується за особливих обставин стосовно особистого майна. Це особливі ситуації, передбачені частиною 2 статті 1. Метою законно придбаного майна, передбаченого статтею 961 Кримінального кодексу України, є переконання когось надати фінансову допомогу чи матеріальну підтримку або винагороду за злочин. Пункт 4 цієї ж статті не вилучений із приватного обігу. У цьому випадку спеціальна конфіскація є 'заходом безпеки”, який в основному застосовується до людей, які заважають іншим вчиняти злочини. Твердження про те, що кримінальна відповідальність має місце лише за кримінальні правопорушення, дозволяє нам відрізнити її від тих, що передбачають так звані заходи впливу. "Інші кримінальні заходи", хоча і передбачені кримінальним законодавством, застосовуються до ситуацій, в яких таких злочинів не існує.