Обмежена осудність у кримінальному праві (ID:395635)

Поняття обмеженої осудності знайшло законодавче закріплення, однак дискусії навколо нього не припиняються. Одним із найбільш дискусійних питань у межах проблеми осудності-неосудності залишається з’ясування суті поняття так звану «обмежену осудність». Практика проведення судово-психіатричних та судово-психологічних експертиз вже давно підтвердила висновок про те, що психічна діяльність людини, зокрема на рівні усвідомлення та вольового контролю, не має чітких переходів. Тож у практиці проведення судово-психіатричних та судово-психологічних експертиз відомі випадки, коли можливість свідомо-вольового контролю за своєю поведінкою в особи не втрачена цілком, однак водночас обмежена. З приводу таких випадків, наведених у в юридичній літературі, можна окреслити такі три проблемні блоки, що не мають однозначного рішення: 1) яка кримінально-правова термінологія має використовуватися для позначення відповідного явища; 2) які ознаки повинні входити до змісту поняття, що позначає це явище; 3) яке кримінально-правове значення цього явища. Що стосується термінології, то в юридичній літературі для позначення цього поняття використовуються різні терміни, зокрема «зменшена осудність», «обмежена осудність», «погранична осудність», «відносна осудність», «неповна осудність», «часткова осудність», «умовна осудність». На мій погляд, значна частина проблемних питань, про які йшлося, породжується саме неточним використанням термінології. Так, саме термінологічна неточність значною мірою породжує неправильне уявлення про місце цього поняття у системі понять «осудність-неосудність». Звісно, що не можна говорити про умовну осудність, оскільки факт осудності особи не ставиться законодавцем у залежність від жодних умов. Осудність не поділяється на частини і тому, неправильно говорити про часткову осудність.