Зразок роботи
Дослідивши питання, що стосуються конституційно-правової характеристики системи парламентських привілеїв держав-членів Європейського Союзу та України ми дійшли до таких висновків:
1. Досліджуючи деякі теоретичні та практичні аспекти імунітету депутата парламенту, як одного із невід’ємних елементів його правового статусу, хотілося б сказати, що незважаючи на те, що імунітет за своєю природою є привілеєм, він не гарантує повного звільнення депутата від притягнення його до відповідальності за скоєні ним злочини. Сьогодні суспільство схильне сприймати імунітет, як певний привілей, який забезпечує його володільцю більші права ніж іншим особам. Національні законодавства по-різному підходять до визначення меж імунітету, його дії в часі, просторі та щодо кола осіб, а також підстав зняття. Основною метою даного інституту є створення необхідних умов для ефективного здійснення законодавчих функцій як окремим депутатом, так і парламентом в цілому.
Щодо стану дослідження проблеми парламентських привілеїв у літературі, то теоретичне дослідження системи парламентських привілеїв висвітлювалось в працях як зарубіжних вчених таких як, М. Амеллер, Ф. Баллана, Д. Мессаже, М. Прело та ін., так і російських дослідників, зокрема, С. А. Авакьян, К.В. Арановський, О. О. Безуглов, Д. О. Ковачев, О. Мішин, В. Е. Чіркін та інші. Серед українських науковців, які досліджували окреслену проблему, слід назвати, А .З. Георгіца, Н. Г. Григорук, А. Григоренко, В. С. Журавський, В. Ф. Погорілко, Д. Ковриженко, О. Ф. Фрицький, В. М. Шаповал та інші.
2. Здійснення порівняльно-правовової характеристики системи привілеїв у деяких європейських країнах та в Україні приводить до того, що практика більшості демократичних країн Європи визначає межі депутатської недоторканості, закріпленої на конституційному рівні. Таким чином, лише парламент має право зняти депутатський імунітет у кожному конкретному випадку шляхом голосування, що дозволяє депутатам більш ефективно виконувати їх основну функцію – законодавчу. Перш за все, у більшості країн парламентський імунітет, його обсяг і межі визначено на конституційному рівні. Ще однією характерною особливістю системи парламентських привілеїв є їх винятковість – у переважній більшості держав парламентським імунітетом наділено лише членів парламенту, і лише в деяких державах імунітетом можуть скористуватись терті особи. В більшості країн парламентський імунітет починає діяти з моменту набуття парламентом повноважень. При цьому, якщо кримінальне переслідування було розпочато до складання присяги членом парламенту, кримінальне переслідування може продовжуватись лише за згодою законодавчого органу.
Також депутат може скористуватись парламентським імунітетом незалежно від того, де саме він вчинив правопорушення. Винятками з цього правила є лише країни з англосаксонською та скандинавською правовою традицією, в яких імунітет не поширюється на порушення, які були вчинені не на шляху до парламенту, в парламенті і по дорозі з парламенту. Практично в усіх демократичних державах діє принцип flagrantе delicto, за яким депутат, затриманий поліцією на місці вчинення ним злочину, не може скористуватись депутатською недоторканістю.
3. Простежуючи становлення системи парламентських привілеїв в Україні та окремих держав Європейського Союзу на основі історичних і новітніх джерел права та законодавчої бази, можна стверджувати, що інститут парламентських привілеїв бере свої витоки ще з часів Стародавнього Риму, де вже в той час державні діячі були недоторканними і захищалися державою. Зміст і масштаб привілеїв еволюціонували відповідно до історичного та політичного розвитку окремих країн і суспільства в цілому. Класична модель парламентських привілеїв зародилася у Великій Британії ще з часів прийняття Великої хартії вольностей 1215 року підтверджено права індивідів щодо можновладців і гарантії проти зловживання королівською владою, зокрема, свободу від безпідставного арешту і ув’язнення. Петиція про права (Petition of Rights) 1628 року, Закон про забезпечення «свободи підданих і відвернення ув’язнень за морями» (Habeas Corpus Act) 1679 року і, нарешті, Білль про права (Bill of Rights) від 1689 року – усі зазначені законодавчі акти наполягають на традиції звичаєвого права щодо індивідуальних прав, які в цих документах підтверджуються та розвиваються. Пізніше була перейнята Францією, дуальна модель парламентських привілеїв якої виділяє дві категорії привілеїв: 1) принцип невідповідальності за сказане депутатом, або як його ще називають депутатський індемнітет; та 2) принцип недоторканості, або депутатський імунітет. Ця французька модель була запозичена як Європейськими так і іншими країнами світу в тому числі і Україною.
4. Визначення складових елементів інституту системи парламентських привілеїв народного депутата України зводиться до їх поділу на: колективні депутатські привілеї, сенс яких зводиться до можливості захистити свою спроможність ефективно здійснювати функції, а також притягнути до відповідальності тих, хто перешкоджає цьому та індивідуальні депутатські привілеї, існування яких обумовлене тим, що функціонування парламенту неможливе без належного виконання визначених обов'язків його членами (наприклад, індемнітет, імунітет).
5. Узагальнюючи вітчизняний та зарубіжний досвід щодо регламентації конституційно-правового інституту парламентських привілеїв депутата то порівнявши обсяг та специфіку дії принципу недоторканності парламентарів у Євросоюзі та в Україні, можна переконатися, що депутатський імунітет українських депутатів має більш широкі рамки. У літературі висловлюється думка, що встановлений законодавством обсяг гарантій депутатської недоторканності, наданий парламентарію України, є безпрецедентним порівняно з іншими країнами, особливо розвиненої демократії. Потрібно виокремити такі недоліки регулювання депутатського імунітету в законодавстві України: законодавством України не передбачена можливість затримання чи арешту депутата на місці скоєння злочину без згоди Верховної Ради України (не передбачено принципу непідсудності випадків flagrante delicto); процедура розгляду подання про затримання чи арешт депутата є надто ускладненою та потребує значної затрати часу (декілька днів; імунітет поширюється на весь період депутатської діяльності, у тому числі й міжсесійний період, який не пов’язаний із безпосереднім здійсненням депутатської діяльності; дія імунітету поширюється на всі види кримінальних злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, тоді як позитивним вважаємо досвід держав, імунітет у яких стосується лише окремої категорії злочинів.
6. Досліджуючи місце конституційно-правового інституту парламентських привілеїв у статусі та системі реалізації повноважень, гарантій і відповідальності народного депутата України хотілося б сказати, що важливість парламентських привілеїв для політичної системи є неоднозначною і про це яскраво свідчить практика демократичних держав. Одні держави намагаються звузити обсяг парламентських привілеїв, інші навпаки розширюють їх надаючи депутатам додаткові гарантії для забезпечення ефективної діяльності парламенту. Особливо це добре помітно в країнах, в яких відбуваються парламентські реформи. В авторитарних та перехідних державах, які ще тільки починають ставати демократичними, інститути парламентського імунітету та індемнітету виконують позитивну роль. Завчасне обмеження депутатського імунітету в таких країнах може призвести до згортання процесів розвитку парламентаризму.
