Зразок роботи
Політична злочинність перетворилася на серйозну загрозу міжнародній та національній безпеці. Дослідження цього феномену набуває першочергового значення. Проте поняття «політична злочинність» дотепер не має чіткого обґрунтування. Цей феномен має широкий спектр проявів, тому дуже складно окреслити його концептуальні межі. Політичні злочини й політичні репресії посідають важливе місце в історії людства, сповненої безліччю трагічних прикладів індив дуального й масового знищення політичних противників.
Є очевидним, що державний механізм вибудовується таким чином, щоб як можна повною мірою забезпечити свою безпеку як від зовнішніх так і від внутрішніх ворогів. Напевно, за всю історію людства не було жодної держави, в якій все населення було задоволене політикою правлячої верхівки та повністю її підтримувало.
Необхідно визнати, що кожне нове покоління народжує, так само, і людей, які ставлять за свою мету боротьбу з правлячою верхівкою тим способом, який вони вважають доцільним. Тут ми стикаємося з усім розмаїттям дій проти влади, які були у минулому і теперішньому часі зафіксовані у формі закону як політичні (державні) злочини. І хоча на сьогодні кримінальне законодавство України, яке охороняє державу як єдине політичне ціле, налічує всього шість статей, вони сформульовані таким чином, що за бажання під них можна підвести будь-який виступ проти влади.
Політична злочинність — доволі поширене явище, однак даний вид зазвичай не досліджувався як у вітчизняних, так і зарубіжних підручниках із кримінології, хоча суспільна небезпека його наслідків значно переважає шкоду, котру продукує для суспільства «традиційна» кримінальна злочинність, яка уже давно вивчається кримінологами на фундаментальному рівні. Лише з появою незалежних держав на теренах колишнього радянського союзу інтереси науковців, які мали перед собою численні випадки боротьби за владу, її подальше утримання, почали торкатись цієї проблеми. Хоча історія людства наводить чимало переконливих прикладів тісного співіснування, нерідко — взаємодії, злочинності та владного режиму.
Лише події Другої світової війни, розв’язаної політичними амбіціями гітлерівської верхівки, їх маніакальним прагненням здобути «вкрай необхідний» життєвий простір для «арійської нації», що запам’ятались людству масовим знищенням військовополонених та цивільного населення у концентраційних таборах, тортурами, проведенням незаконних дослідів над людьми.
Філософське та соціологічне визначення феномену влади потребує інструментального втілення у політичній науці для конкретного застосування у окремих дослідженнях, у тому числі і у сфері зловживання владою. Необхідно провести чітку лінію розділу між кримінологічним вивченням політичної злочинності та вивченням цієї проблеми суто з точки зору політичної науки. Розгляд проблеми з різних сторін повинний сприяти розробці ефективних засобів боротьби з політичною злочинністю.
Політичний злочин – це умисне суспільно небезпечне діяння, передбачене відповідними міжнародно-правовими актами, та/або криміналізоване національним законодавством, що вчиняється з політичного мотиву і є однією з протиправних форм боротьби за владу в державі чи на міжнародному рівні. Політичний злочин може вчинятися не лише з політичною метою (наприклад, встановлення тоталітарного режиму), а й з іншою метою (зокрема, отримати доступ до природних ресурсів іншої держави).
Політичні злочини можна класифікувати на: злочини держави проти особи; злочини особи проти держави; злочини правлячої влади проти представників парламентської опозиції, і навпаки («злочини влади проти влади»); злочини однієї держави проти іншої.
Основною причиною політичних злочинів є конфлікт інтересів суб’єктів політики. Крім причин вчинення політичних злочинів, існують також умови їх вчинення, які впливають на політику, обумовлюють спрямованість політичної злочинності. До таких умов належать: геополітичне розташування регіону, історичний розвиток, рівень участі населення у владі, спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політико-правової свідомості, стан відповідності політичних ідеалів історичним традиціям, реальна міжнародна ситуація, ставлення до держави світової громадськості.
За суб’єктивними ознаками можна виділити три види політичного злочинця. До першої групи належать особи, які за своїм внутрішнім спрямуванням налаштовані на вчинення політичного злочину. Тобто від самого початку такі особи прагнуть до влади, знаючи, що будуть вчиняти злочини, або досягають влади завідомо злочинним шляхом. До другої групи належать особи, які спочатку отримали владні повноваження, а потім, не витримавши спокуси владою та втративши відчуття реальності, вдалися до вчинення злочину. До третьої групи належать, так звані, ідейні романтики. Тобто особи, які не мають безпосереднього відношення до влади і не прагнуть особисто її отримати, вони мріють змінити суспільний чи політичний лад на краще (на їхнє переконання), прагнуть відстояти права свого чи іншого народу.
Політична злочинність становить серйозну небезпеку як для світового співтовариства, так і для окремих держав. В зв’язку з цим запобігання політичній злочинності є соціально необхідним та повністю відповідає міжнародним і національним інтересам.
З огляду на історичне минуле та процеси глобалізації злочинності, для України існує потенційна небезпека вчинення певних суспільно небезпечних діянь з політичного мотиву – у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. Тому систематизовані у дисертації знання про політичну злочинність можуть слугувати подальшому розробленню науковцями та практичними працівниками заходів запобігання в Україні можливому вчиненню відповідних діянь.
Магістр